
Те відчуття, коли товстенька книжка на 472 ст. заходить, ну, просто як в суху землю! А все чому? Бо історія справді цікава і не відпускає. Сюжет утворює таку-собі висхідну спіраль, кола якої все стрімкіше наростають аж до самої розв’язки. «Астарот» пригадав мені одне прислів’я: у біду потрапляють миттєво, наче в прірву, а у гріх сходять поступово, як по сходах. Та про це трохи згодом.
Хорват Іво Брешан – справді крутий, дякую видавничому дому "Комора" за знайомство з новим для мене автором. Він взявся за (здавалося б) банально не новий «фаустівський» мотив - підписана кров'ю угода з нечистим про продаж душі. Але подав його під новим соусом: події в книзі розгортаються вже після смерті головного героя – Мартіна Бораса. Тобто, саме коли час розплати настав! І тут зовсім не буде великим спойлером, якщо я скажу, що мова йде про так зване переселення душ. А оскільки книга названа іменем демона політики Астарота, то вся посмертна подорож Мартіна Бораса нерозривно пов’язана з війнами, історичними подіями та владними колами. Це вони стають для чоловіка отими «сходами», якими він поступово спускається… до самого пекла? Чи навіть ще гірше?
Книгу я дуже сильно хотіла, відколи вона тільки вийшла друком. Тож прочитаним залишилася дуже задоволена і однозначно рекомендую!
PS. Якось все частіше мені до рук потрапляє балканська література. І якось все більше вона мені подобається, що само по собі не може не тішити))



























