Отзывы о книге Нижче

Назва дебютного роману Кіри Малко яскраво промовляє до нас з обкладинки книги і ми розуміємо, що мова піде про корабельне життя – те, що нижче ватерлінії, те, що зазвичай приховано від очей пасажирів, від всюдисущих репортерів та й взагалі майже від усіх. Від усіх, крім обраних долею, тяжким життям, жагою грошей, нещасним коханням чи авантюризмом людей, які з тієї чи іншої причини стали членами екіпажу корабля. Велетенський пасажирський лайнер з його трьомастами метрами завдовжки, дев’янадцятьма палубами, трьома тисячами пасажирів та тисячею з гаком „кру-мемберів” постає перед нами зменшеною моделлю світу, де панують гроші, несправедливість, важка праця, втома, біль, образи, проливаються сльози... Але ми чуємо й сміх, бачимо кохання, дружбу, добро і навіть іноді щастя! Такі малесенькі діамантики щастя, які все ж можна розгледіти, якщо добре пошукати. „Нижче” – соціально-психологічний роман з пригодницькими елементами сюжету та філософським смислом. На мою думку, автор змогла звернути увагу читача на багато проблем сучасності, але зробила це зовсім не нудто, не моралізаторськи. Кіра Малко підводить нас до розуміння вибудованої нею світової концепції не через розум, а через емоції. Як часто протягом книги ми сумуємо, співчуваємо, радіємо, обурюємося, сподіваємося... І саме наші почуття, завдяки авторові, стають нашим шляхом до істини. В чому ж вона, ця істина? А вона така багатогранна, різнопланова, що кожен читач побачить свою. Для мене, мабуть, істина в тому, що кожна людина унікальна. Людській істоті під силу все. Вона може досягти захмарних висот, стати ким завгодно, сама виповнити свої мрії. А може зробити тільки крок і опинитися за бортом. Кожен сам будує своє життя. Будує своє і найчастіше нишком руйнує те, що поруч. Або будує чуже, а своє руйнує. Як то кажуть, „двом богам служити неможна”. Або тільки Я, або ж Він чи Вона. Кохання в книзі постає як протиріччя: „Коли кохання можна подарувати, воно дарує крила; коли ж воно не потрібне адресату - перетворюється на тяжку ношу... Щастя - це коли можна віддати своє кохання у хороші руки”. В центрі уваги – кохання гомосексуальне. Не вважаю себе гомофобом, але мені були дещо неприємні описи та підробиці сексуальних сцен та переживань. І справа не в тому, що таке кохання нетрадиційне і неприйнятне багатьма, а в тому, що інтимна сторона життя двох людей повинна бути інтимною, а не надбанням широкого загалу. „Нижче” поясу, „нижче” ватерлінії... Взагалі, межі загальноприйнятого, як на мене, стерті автором у багатьох місцях, не тільки в освітленні інтиму Поліни та її хлопців-дівчат. Письменниця змальовує для нас життя без прикрас, як воно є. Не так просто призвичаїтися до головної героїні, яка не подобається. Ну зовсім. Якось намагаєшся віднайти в Поліні хоч щось, що викличе симпатію, і інколи навіть це виходить, але розум, начитаність, завзятість, наполегливість та жага до подорожей та пригод ніяк не можуть переважити егоїзм, депресивність, невдячність, злість, презирство, розбещеність, наркоманію та алкоголізм. Поліна для мене – вкрай неприємна особа, нездатна ані на щиру дружбу, ані на щире кохання. В дружбі їй приємні лише послуги друзів, в коханні – тільки секс. Повне обслуговування власного Его. Поліна навіть закохується в дівчину А., яка є майже повною внутрішньою копією її самої. Це як кохання до самого себе. Але надія є. Корабельний катарсис майже змінить Поліну. Вона багато чого зрозуміє і зможе досягнути. Але все ж продовжить витирати ноги об людей, які її люблять... Любити таку людину. Як це? Що це значить для того, хто любить? Для мене набагато цікавішою постаттю в романі є Кайо – молодий хлопець, який втік від нещасного кохання на березі, щоб забутися, а знайшов на кораблі таку любов, яка затьмарила все довкола. Якою сильною особистістю треба бути, що так любити! Дарувати себе, своє життя, не сподіваючись на взаємність. Прощати все, віддавати все тільки заради того, щоб Вона була хоч трошечки щасливішою. Не Полінині брутальні думки хочеться чути, а повністю розчинитися у співчутті та розумінні Кайо. Він для мене – головний герой цього роману. „Як легко ощасливити абсолютно незнайому людину, і як складно буває догодити тому, кого любиш... Що більше відкриваються одне одному, то більше очікувань мають. Що більше отримують, то більше вимагають... Що ближчими ми стаємо одне до одного, то складніше буває втриматися разом. Що ближча людина нам, то складніше прощати її помилки. Більше очікувань, чутливіша реакція на невідповідність цим очікуванням”. Пані Кіра – прекрасний психолог. Як багато в цих словах! Кожен може впізнати себе, згадати своє життя, зрозуміти поведінку рідних та коханих, усвідомити свої помилки. Нажаль, ніхто не ідеальний і дуже часто ми робимо боляче, навіть не замислюючись над цим. Корисно іноді зупинитися, озирнутися і замислитися, чи все ти правильно робиш, чи все вірно говориш, чи не ображаєш когось своїми вчинками та словами. Навколо нас – прекрасний і такий цікавий світ! А ми в ньому – лише піщинки. Проте доля піщинки може бути різною: чи вона буде лежати на дні моря нікому не потрібною, чи вона потрапить в чиєсь око, спричинивши біль та страждання, чи стане частинкою піщаного замку, який дарує радість та втіху своєму творцеві? Доля людини теж може бути різною. Але наскільки ми готові щось змінити?