Скарбниця української класики

Сей світ — як маків цвіт; як-то на тім буде!

Що наша копійка? Кров’ю обкипіла!

I тим, що учать - нуда, i тим, що вчаться - бiда.

Мені дивно, що я усе помічаю, хоч горе забрало мене цілком, полонило. Я навіть, проходячи повз стіл, поправив фотографію. О! Тепер симетрично!..

"Як єсть, то й пані старій честь"

Хто знає, що робиться там, де людина не може бачити...

Бо що наше життя? Як блиск на небі, як черешневий цвіт… нетривке й дочасне

Хто кров iз ран теряв, а ми iз серця.
Хто засланий, в тюрму замкнутий був, а ми несли кайдани невидимi.
Хто мав хвилини щастя в боротьбi, а нас важка, страшна душила змора, i нам не вдiлено було снаги ту змору подолати…

В безконечних просторах загинув час, і не знати, чи день стоїть, чи минає

Менi сто раз вiд вас милiшi гади, бо в них таки, либонь, теплiша кров