Сіль для моря, або Білий Кит

Мама була категорично проти. Вона не любила собак. Мама взагалі багато чого не любила. Не любила мансарду — казала, що відчуває там себе незатишно, ніби на неї щось тисне й от-от упаде стеля. Але Ліза знала, що мамі просто ліньки було підніматися надто високими сходинками. У мами завжди був план — на щодень і на все життя, і вона страшенно не любила, коли щось ішло не за графіком. Коли тато запізнювався на вечерю, коли Ліза не встигала вчасно зробити домашнє завдання або поскладати речі за кольорами. Може, мама не любила і її?..

Як складно все-таки поставити клеймо, коли не бачиш співрозмовника, а тільки відчуваєш його душу! Чому ті, хто в реальності, бачать тільки оболонку? Це ж усього лише маска? Чому ніхто не дивиться глибше?
— Чому? — дівчина кричала прямо в море, долаючи шум хвиль. Від крику ставало трішки легше.
Чому мама не бачить, як мені погано в школі? Вона бачить тільки оболонку. Їй важливо, щоб я добре вчилася і вчасно приходила додому, не бруднила речі і робила, що вона говорить. Для тата теж важлива оболонка — йому потрібно знати, що я сита й одягнена — адже це показник забезпеченості, знак якості, що в нас нормальна сім’я, а в нього — хороша донька. Вчителів турбує тільки те, вивчила уроки чи ні.
Друзі… Добре, що їх немає. Тому, що їх теж турбує оболонка — який вигляд ти маєш і який у тебе телефон. А якщо в тебе немає грошей, щоб піти з ними в кафе або ще кудись — навіть якщо в тебе класний характер, — ти все одно не зможеш бути постійно з ними, ти будеш раніше йти додому під різними приводами і рано чи пізно станеш чужою у своїй компанії. Навіть ті, хто були до цього всього, їм теж важлива оболонка. Вони залишалися поруч, бо все було добре! Як швидко забувається все хороше… Шкода, що так не можна забути погане.