
"... вот-вот замечено сами-знаете-где"
russischergeist
- 39 918 книг
Это бета-версия LiveLib. Сейчас доступна часть функций, остальные из основной версии будут добавляться постепенно.

Ваша оценкаЖанры
Ваша оценка
Ця чудова книга від @vivat_publishing – моє перше знайомство з творчістю @innspirit, хоча на її профіль я натрапила більше року тому, коли мою увагу привернули короткі історії дівчини з райдужним ніком.
Анастасія пише про важливе. Для мене це була книга про тишу, а потім вже море, бо у тиші зароджуються підлі думки, тому так важливо говорити, бути почутим, уміти слухати. Поруч із шумними хвилями автор "пише" ці паузи тиші між словами і туди проникає морське повітря і сіль. Це магія, simple magic.
Рецензії цього разу не трапилося, вийшов лист до головної героїні, бо якби та була моєю донькою, мені б хотілося ось про що їй написати/сказати:
Лізо, привіт!
Поки читала про твої пригоди, так багато хотілося тобі сказати – прокричати на вухо, коли ти розчісувала довге, майже до поясу волосся; написати у твоєму альбомі великими червоними літерами або на звороті усіх фантиків від цукерок, а деколи – просто обійняти і помовчати, коли ти була у розпачі.
Написала б тобі, що ти варта любові і усіх див цього світу. Обійдемося без порад, бо я ж не цілюще море, а підлітки ненавидять менторський тон, а ще тому, що мій досвід – це мій досвід; він ані універсальний, ані показовий. Просто, знаєш, Лізо, коли мені було років 14-15 (як тобі зараз), я ще не знала, що усе відбувається, бо ти дозволяєш цьому відбуватися. Таргани у чужих головах ніколи не зникнуть, влаштовуючи там паті-тайм, від чого будь-хто може стати об’єктом цькування однолітків (навіть я, навіть ти). Та при чому ми до чужих тарганів, Лізо?
Певно, свої 14-15 пережила тому, що батьки навчили давати словесний відсіч, але я досі пам’ятаю, чого це коштувало. Тому навчись адекватно себе цінити, Лізо, а не як цигани на базарі – скільки дасте. Лізо, ти не слабачка без сили волі. Чому ти вирішила, що така як ти є, зі своїми недоліками і темною стороною, не гідна любові і уваги? Це природньо чекати, коли усі навкруги у єдиному пориві захоплення визнають, що ти крута. Але ти крута і без цих слів, просто по факту. Бо вмієш дружити, любити і співчувати. Я це зрозуміла, коли ти набрала морської води у пляшку для Ані.
Придушуй думки про те, що з тобою щось не так, перекривай їм кисень. Самогубство – не вихід, а тумани не вічні навіть у твоїй Туманівці. Будучи старшою за тебе, я встигла надивитися на людей зі своїми тріщинками та особливостями, щоб зрозуміти: не буває чорного та білого і ніхто не ідеальний (навіть я, навіть ти, навіть твої батьки). Усі ми часом як дешевий паперовий рушник – розлізаємося на клаптики, але завжди є шлях від «я загубилася» до «все буде добре». Ти проходиш його у компанії власний примар, допоки на світлу дорогу тебе не виведуть ті, кому ти небайдужа.
Я була там, де побувала ти. І рада, що ти вийшла на цю освітлену дорогу, бо ніщо не вирок і розуміння цього – початок шляху… Гарної тобі подорожі, моя дівчинко!

Я понимаю тебя.
Иногда для счастья нужно всего три слова.
Сразу скажу: книга мне очень понравилась, я проглотила ее через несколько часов. Она вызвала у меня бурю разных эмоций..
Я считаю, что в этой книге поднята очень важная и острая тема буллинга. На ситуацию в книге я смотрю одновременно с трех сторон: Лизы (главной героини), ее родителей и одноклассников. Писательница раскрывает мир каждого героя, и можно понять почему они поступают так или иначе (поэтому и на ситуацию можно смотреть с разных ракурсов).
Да и помимо этого, мне понять тему книги - очень легко...
Это замечательная книга для подростков, которые еще не самостоятельны, но хотят такими быть. Которые очень стремятся к родительской поддержке, хотят, чтобы родители воспринимали их как взрослых, но сами ведут себя как дети. Которые стремятся хоть где-нибудь найти поддержку, но кем могут оказаться дружелюбные знакомые из сети?
Книга очень актуальна, так как уверена, что каждый подросток найдет себя в этой книге. Каждый сталкивался с буллингом, каждый проходил через этап одиночества и постоянного стресса... И все задумывались о том, что же делать и как жить дальше, да и есть ли вообще в этом смысл. А ещё, уверена что в современных реалиях знакомства и общения в интернете стали главным занятием каждого подростка. Но не всегда всё может быть гладко.
Эта книга учит не бояться говорить, слушать и поддерживать. Я рекомендую книгу всем, ведь тема, повторяю, актуальна.

Хто вони - наші діти? Оте молодше покоління, яких ми вперто продовжуємо вважати дітьми тоді як насправді вони вже давно виросли.
"Сіль для моря" нагадала мені мене. Мене в 15, з тією лише різницею, що в мої 15 років соціальних мереж не було і я шукала відради в тому, що писала листи в нікуди, без адресатів, листи, що так і залишилися не відправленими. Але в яких виливався весь біль, те, що дитина просто не могла втримати в собі. Я ховалася в свої вигадані світи і вижила в свої 15 тільки тому, що була бійцем і вміла дати відсіч всім нападникам, яких вистачало - діти ж люблять знущатися з тих, хто не схожий на них.
Головна героїня даної книги Ліза ховається від нападників, входячи у віртуальний світ соцмереж, де хлопець з красивим ніком Білий Кит так солодко з нею розмовляє, так підтримує. А в реальному житті батьки, що постійно кричать і так часто говорять, що дівчинка їх розчарувала, однокласники, що лише знущаються і жодної надії на те, що все може змінитися. А для того, щоб назавжи зійтися з Китом треба зробити так мало...
Це дуже актуальна книга для батьків, які часто і не здогадуються яким життям живуть їх діти. І для дітей також, щоб вони зрозуміли, що навіть найтемніші дні закінчуються і завжди є надія на краще.
Чудовий літературний дебют!













Другие издания
