Крамничка "З легкої руки"

(RUS) Знаете, я такого не ожидала от этой книги. Вернее, вовсе не такого. Вернее, я даже не могу описать, чего можно было ожидать от этой книги. С таким жанром я, наверное, в жизни своей читательской не сталкивалась, поэтому мне было одновременно страшно и интересно. Страшно интересно - можно и так. Знаете... Я вовсе не ожидала, что я смогу в этой книге что - то найти. А я нашла. ---------------------------------- Прежде чем я перейду к основной части этой рецензии, - непосредственно к тому, какие чувства вызвала у меня книга, - скажу пару слов о сюжете. Хотя, наверное, парой слов я не обойдусь...

У меня вот вопрос. Почему до этого раньше никто не додумался? Какое это родное для нас, читателей, ощущение, когда книга накрывает тебя с головой, и ты вот - вот начнешь чувствовать тепло утреннего солнца на своем лице, влажную траву под ногами, шелест прибоя, мелодию арфы, гром, звон колоколов, уханье совы... И всё это поздней ночью, у себя дома под одеялом. А что, если эту идею довести до абсурда, до последней грани? А что, если люди смогут переселять себя в книги, видеться там с другими читателями, прикасаться к тому, о чем несколько секунд назад читал? Это невероятно просто потому, что кто - то смог это придумать. Это невероятно просто потому, что мир, который автор выстроил в своей книге, неповторим и совершенен. ------------------------------------------------- Не хочу более распылятся о сюжете, потому что меня так и тянет на поэтические описания этой книги. Насколько всё трепетно и будто ностальгически описано - отпечатки чернил на одежде, морской песок, старинные фолианты, полоумная, но очень добрая кухарка и её заливная рыба, и дома, и цветы, цветы, цветы. А ещё истории отдельных людей и целых поколений, истории любви - счастливой и несчастной, и сколько там всяких хитросплетений и мелких деталей, что мне не хватит терпения их описать. Это просто прекрасно. Прекрасно. И просто, и сложно, и эмоционально, и пусто потом внутри. И эта любовная линия злосчастная, которую я не люблю в книгах встречать, так описана, что я не могу держать на автора за это зла. Так всё и должно быть - каждое слово, каждая запятая на своем месте. Как же мне грустно, какой ужас! Грустная книга, наверное. Грустная, потому что всё сложилось правильно, но не счастливо. Или неправильно, но счастливо. А черт его знает! Просто мне ужасно понравилось, но в тоже время ужасно стало грустно. Аж слёзы наворачиваются. Ну всё,всё, не будем! Просто хочу сказать, что сербский магический реализм - невероятная вещь. Особенно в исполнении этого автора. Извините, что всё так сумбурно. Я в немом восторге. Прекрасно, как же это прекрасно...

(UA) Знаєте, я такого не очікувала від цієї книги. Вірніше, зовсім не такого. Вірніше, я навіть не можу описати, чого можна була очікувати від цієї книги. З таким жанром, мабуть, я зіштовхуюся вперше за своє читацьке життя, тому мені було одночасно й страшно, й цікаво. Страшно цікаво - можна і отак. Знаєте... Я зовсім не очікувала, що зможу в цій книзі щось знайти. А я знайшла. ----------------------------------------------- Перш ніж я перейду до основної частини цієї рецензії, - безпосередньо до того, які відчуття в мене викликала ця книга, - скажу кілька слів про сюжет. Хоча, мабуть, кількома я не обійдуся...

В мене ось питання. Чому до цього раніше ніхто не додумався? Яке це рідне для нас, читачів, відчуття, коли книга накриває з головою, і ти ось - ось почнеш відчувати тепло ранкового сонця на своєму обличчі, вологу траву під ногами, шелест прибою, мелодію арфи, грім, дзвін дзвонів (раптовий каламбур), пугутькання сови... І все це пізно вночі, сидячі в себе вдома під ковдрою. А що, якщо довести цю ідею до абсурду, до останньої межі? А що, якщо люди зможуть переселятися в книги, бачитися там з іншими читачами, торкатися до того, про що читав кілька секунд назад? Це неймовірно просто тому, що хтось зміг це вигадати. Це неймовірно просто тому, що світ, який автор вибудував у своїй книзі, неповторний та досконалий. ------------------------------------------------------- Не хочу більше розповідати про сюжет, бо мене тягне на поетичні описання цієї книги. Наскільки все трепетно і ніби ностальгічно описано - відбитки чорнил на одягу, морський пісок, старовинні фоліанти, божевільна, але дуже добра кухарка разом з її заливною рибою, і старовинні будинкі, і дощі, і квіти, квіти, квіти. А ще історії окремих людей і цілих поколіннь, історії кохання - щасливого або нещасного, і скільки там усіляких хитросплетіннь та мілких деталей, які годі всі отут та одразу описати. Це просто прекрасно. Прекрасно. І просто, і складно, і емоційно, і порожньо потім усередині. І любовна лінія ця злощасна, котру я не так не люблю в книжках зустрічати, так описана, що я не можу тримати за неї на автора зла. Так все і має бути - кожне слово, кожна кома на своєму місці. Як же мені сумно, який жах! Сумна книга, мабуть. Сумна, тому що все склалося правильно, але не щасливо. Чи то щасливо, але неправильно. А чорт йогт знає! Просто мені дуже сподобалося, але в цей самий час стало жахливо сумно. Аж сльози навертаються. Ну все, все, не будемо! Просто хочу сказати, що сербський магічний реалізм - неймовірна річ. Особливо у виконанні цього автора. Пробачте, що все так сумбурно. Я просто в німому захваті. Прекрасно, як же ж це прекрасно... ---------------------------------------------------------- Спасибо за внимание. Дякую за увагу.