Цитаты из книги Лютеція

Гарну погоду, як і грозу, я створюю передусім у самому собі, довкола себе.

Галицькі інтелігентні дівчата просто помішані на камерних концертах, операх, балетах, виставках і літературних презентаціях. А коли жити? Коли жити, я вас питаю?

Розбите серце – це Келих Грааля, який повертає сторицею влиті в нього кров і сльози, це скарбниця, з якої можна черпати все життя, а серце без таємниць – порожня книжка.

Кожна хвилина нашого життя має свої невідкладні потреби й бажання, які приходять на зміну колишнім, часто їх перекреслюють, змітають, що й гадки про них не залишається, а ми простуємо далі, змагаючись з усе новими й новими бажаннями і потребами, щиро прагнемо здобути щось, а щойно, коли здобудемо, нарешті замислюємося, навіщо воно нам, і так без кінця. І те, чого прагнув учора, уже не потребуєш сьогодні, а завтра ще й дивуєшся - як же я міг цього прагнути? Навіщо воно мені?

Вам знайомий стан, який можна визначити словами "Я не хочу про це згадувати"? Авжеж знайомий, по очах бачу. От і я не хочу про це згадувати.

Я весь час перебував на межі порожнечі і повноти, намагаючись не занадто відхилятися від цих крайнощів, тому весь сенс мого існування полягав у тому, аби нізащо не стати серйозним членом суспільства, не бути відмінником, не отримати червоного диплома й не опинитися на дошці пошани.

Ми мали дитинство, яке тепер не має ніхто.

Що може бути жахливішим за вічне життя? Тільки вічне кохання.