Царська карлиця

Сюжет твору розгортається на початку вісімнадцятого століття. Спочатку в Данії, пізніше в Росії та Польщі. Головна героїня роману карлиця-данка, якій, як написано в анотації - "тільки мужність, саркастичний склад розуму і їдкий скепсис допомагають вижити серед вошивого і брудного натовпу придворних виродків і подолати самотність." Проте її невміння тримати язика за зубами нерідко служить приводом для конфліктів, чи вийшло у неї подолати самотність і досі залишається питанням, а її бажання вижити є суто інстинктивним, якщо судити по її словах про смерть та самогубство. Лейтмотивом через весь твір тягнеться ставлення головної героїні до Бога. Присутні також питання влади, правосуддя, соціальної маргінальності, різниця в менталітеті Данії та Росії, але вони розкриті досить поверхнево в ситуаціях, які аж надто притягнуті за вуха. Взагалі в сюжеті є ціла купа всього, тут вам і політичні відносини між Данією та Росією, фізично неповноцінні люди, що служать розвагою для царя та придворних, взаємини Петра I з Катериною та його сином Олександром, різні наукові експерименти в Кунсткамері та навіть екзорцизм. Проте герої твору змальовані нереалістично, тому мені не вдалось погрузитись в події, відчути себе їх учасником, ні на хвилину не вдалось забути що це вигадана історія. Росіян автор взагалі змальовує за допомогою всього двох штрихів. Перший – це горілка, яку вони самі постійно п’ють і змушують пити інших, а другий – це те, що вони люблять страждати, бо "щастя змушує їх нервувати". Головна героїня, якій на початку може й хотілося б поспівчувати,

Ми істоти, які прислуговуються тільки єдиній меті: ми існуємо для того, щоб люди могли відчувати себе зверхньо.

Людська істота – це така тварина, яка мусить боротися, щоб вижити. Ніде це не є більш очевидним, ніж у тій частині міста, де я живу.

є неймовірно песимістичною, нікого до себе не підпускає і як тільки на горизонті з'являється можливість щастя, біжить від неї, бо це виходить за межі її зони комфорту. Ми знайомимось з внутрішнім світом Сорін за допомогою її поглядів на владу, Бога, справедливість і т.д., ось деякі з них:

Недуга – це спосіб нашого Господа, яким він привчає своїх дітей не прив’язуватись до цього світу. Диявол є більш милосердним. Диявол завжди був більш милосердним.

Це, мабуть, єдина форма правосуддя, яка існує – те, що ми по черзі становимося жертвами. Те, що зло не є постійним і незмінним. Що воно приходить і йде геть, мов хвиля.

Родина є камерою тортур, в якій усі знають слабкості одне одного, але жоден не бажає знати сильних сторін інших.

Світ це вірш. Можна вписати себе в нього, але ще краще виписатись із нього.

Можна було б подумати, що героїня зміниться пройшовши через безліч подій, описаних в творі, але цього не сталося і наприкінці твору ми бачимо ту саму Сорін, що й на початку. В результаті, книга досить легко читається, через наповнений подіями сюжет, проте без особливого задоволення, оскільки стиль автора (або переклад) не дозволяє поринути в світ книги з головою, та й, чесно кажучи, не дуже хочеться. Описи Данії та Росії підкреслюють лише мінуси міського життя в вісімнадцятому столітті, такі як багнюка на вулицях та бари, що кишать щурами. Плюс, у випадку Росії ще й лютий холод. Книга не заставила якось змінити свої погляди на рахунок тих чи інших речей, та й характери головних героїв не зазнали хоч якихось змін. Тому, через пару місяців книга вивітриться з пам’яті, не залишивши і сліду. ЇЇ можна прочитати суто задля розваги, якщо вас привабила анотація, напевне задля цієї мети в книгу й понакидали стільки сюжетних гачечків, з надією що на якийсь з них і попадеться потенційний читач.

Роман розповідає про нелегке існування маленької людини в гігантському світі, яка, тим не менш, намагалась своїм розумом, наполегливістю та іронією вивищитись над усім, що її оточувало. Сорін Бенсдаттер, данська карлиця, за волею свого короля стає власністю непередбачуваного у своїх діях і примхах російського царя - Петра Олексійовича, чиї нахили до усякого роду каліцтв людського тіла були широко знані у цілій Європі. Ця нова обставина змушує карлицю вкотре прийняти виклик долі, пройти через різноманітні випробування і поневіряння, яких в її житті ніколи не бракувало. Але разом з тим, вона познайомиться з багатьма впливовими людьми, відчує ні з чим не зрівнянний запах влади, стикнеться з незвично люб'язним і добрим ставленням до себе, змінить деякі свої переконання, але не так вже й багато, щоб перестати посилати всіх до пекла.

Але карлики швидко вчаться пристосовуватися. Без цього не можна, якщо світ не бажає співпрацювати. Ви захищаєте себе, ви стаєте запальним і витривалим, інакше у вас немає жодного шансу.

В реаліях ХVIII ст. життя карлиці справді нестерпне, і зрозуміло, що вся жовч, песимізм і саркастичність її натури походить не від самої Сорін, а слугує таким собі щитом проти жорстокого поводження тих, хто звик самореалізовуватись за рахунок слабших від себе. Ці риси її характеру, вони як маска, котру маленька людина одягає щоразу, як доводиться контактувати зі світом великих людей. Але, схоже, ця маска так в'їлася їй в шкіру, що бачачи, як хтось може відноситись до неї з теплотою і любов'ю, вона вважає це нісенітницею і чимось обтяжливим. Сорін хулить усіх: Бога, нормальних людей, інших карликів, особливо карликів, які під покровом царської ласки забули про гідність і самоповагу. Вона заявляє, що карлики - злі істоти, такими вони були колись у міфах, такими вони залишились і до сьогодні. Здається, ніби вона навмисне плекає зло в собі, щоб бути невразливою до того зла, що сочиться ззовні. Часто її дії не можна виправдати навіть тим фактом, що життя карлиці сповнене прикрощами і несправедливістю. Наскрізною в романі є тема релігії. Сорін не може зрозуміти, чому Творець волів бачити її карлицею, чому відібрав у неї не тільки матір, а й здатність нормально розвиватись та рости. Ця історія вразила мене, це правда, а ще залишила гіркий післясмак, тому я б ніколи не стала її перечитувати, адже ви не знайдете тут нічого життєствердного чи позитивного: суцільний холод і мряка буденного життя, пиятика і розпусність придворних, богохульні погляди самої Сорін та її згубна звичка прибирати те, що стає на заваді, за допомогою смертоносних трав. Аморальність, гріховність і безкарність цілої епохи відбились на одній безпомічній людині в тілі дитини, яка бачила своїм обов'язком спочатку вижити, а потім помститись усьому людському роду за особисте горе.