Сараєво для початківців

Це досвід освоєння нового трибу життя, зшивання в ціле клаптиків колишньої топографії уродженцем Мостара, герцеговинцем Кебо, що свідомо обрав життя в Сараєві у найважчий період його новітньої історії. І саме тому має повне право написати про Сараєво саме так, як пише: зі сліпучою іронією, щирим стражданням і любов’ю, від якої стискається горло.

Рейтинг LiveLib

4,6

23 оценки

5
70%
4
30%
3
0%
2
0%
1
0%

Ваша оценка

Прочитали 26Хотят прочитать 28

Рецензии

bokugle29 февраля 2024 г.
На початку березня 2022 року я питала в людей, хто що читає. І була здивована однією відповіддю: молодий чоловік, який живе під Харковом, а ту місцевість обстрілювали щодня і була посутня небезпека облоги, запійно читав про блокаду Сараєва. «Навіщо?» -спитала я. Він пояснив: «Я, - каже, - читаю книжки про війну, яка вже закінчилася, і ті, хто про неї розказують, уціліли».
Ганна Улюра «Писати війну»
Наверное, поэтому и я сейчас запойно читаю подобные книги. В случае с "Сараєво для початківців" - перечитываю. Читала ее сразу. как купила в 2017 году. Разница между тем и этим прочтением оказалось в том, что сейчас некоторое из просто теории перетекло в опыт, пережитый мной за эти два года.
Взять, допустим эту цитату. Ведь это же терроризм чистой воды ответить тем же обидчику, не правда ли? Как так можно. срочно созвать комиссию ООН, дикость совершеннейшая же...
Или про счастливые или не счастливые районы в городе. Или когда было затемнение в городе после комендантского часа, я чувствовала то же самое, прям током ударило. когда перечитывала эти строчки. Еще. было больно смотреть на город, который постепенно пустеет, центр, в котором практически нет прохожих и машин, очень хорошо понимаю чувства Озрена Кебо. А еще, очереди, до сих пор накрывает от воспоминаний, как стояла в очереди в аптеку, под мокрым снегом, с 6 утра, сколько наслушалась в очереди, а лекарств не было, ждали пока привезут.. Дождались через 7 часов, чтобы перед кассой уже, вырубился свет, а значит и терминал, от очередного взрыва слышного в стылом воздухе... Так я и вернулась домой ни с чем. А сколько очередей за гуманитаркой, водой, хлебом и снова в аптеку...
В книге страшные вещи описываются с иронией, без которой можно просто было сойти с ума. Как можно было жить в городе, который обстреливался с гор окружающих его ежедневно? Как можно было жить в городе. где стреляли снайперы, вот прям в том и в том здании, и все об этом знали и все равно их маршруты проходили по тем улицам. Тяжело было читать описания детских смертей, от мин и самое страшное, пуль снайпера. Голод, холод, согревались тем, что палили книги из собственных библиотек, опасность передвижения по улицам, опасность, которая подстерегала и в домах... Просто каждодневное унижение людского достоинства. В окружении стран, которые смотрели на это больше трех лет.
Читая книгу я убедилась, что Европа выражала обеспокоенность еще тогда. И никому не нужна чужая война. если она не затрагивает его лично.

...розчарування — це завжди санкція за хибні очікування. У перші місяці війни Сараєво фанатично вірило: у справедливість міжнародної спільноти, яка 1945-го була заприсяглася, що більше ніколи такого не допустить
Сараєво — місто, яким пожертвували. Паскаль Брюкнер каже, що немає нижнього порога терпимості Європи, коли йдеться про це місто. Це означає, що будь-яке наше страждання вони здатні витерпіти. Тут відкривається один незручний факт: Сараєво географічно належить до Європи. А Європа цю його приналежність політично заперечує. Так і виходить, що серби тримають окупованою частину Європи, якої та зреклася, аби не соромитися самої себе.
Медиа долгих три года говорило про Сараево, пока там происходило что-то подобное: "Двоє дівчаток утратили по нозі, одна — ногу й руку. Треба чути, як диктор це вимовляє — наче вони черевички загубили"...
Самое ужасное, помимо смертей. конечно, что эти войны ранят не одно поколение, даже тех, кто воочию не видел ее. Травма потом будет преследовать детей, внуков и правнуков выживших. И мир между людьми так хрупок и не надежен. Иллюзий уже не осталось.

Уся та географія — суто історичний процес. Мілошевич зрозумів це, звідти й такі руйнування. Що означають для його країни сто років ганьби супроти якоїсь тисячі кілометрів? Санкції — проміжний епізод, ними історія не починається та не закінчується. Коли мине сто років, коли все це забудеться, його, цілком імовірно, прославлятимуть як найвеличнішого сина своєї землі. На це він і розраховує, тому нищить із пристрасною затятістю, бо наприкінці порахують не перерізані горла, а самі лише відвойовані кілометри.
Читать далее
6
250
daphnia5 марта 2018 г.
Про смерть, життя, воду та особливу науку, як правильно перебігати перехрестя, де працює снайпер.
Коли-небудь у світовій літературі з’явиться короткий роман-печворк, який обов’язково скопіює назву роману Озрена Кебо і назветься «Донбас для початківців». Його теж перекладуть десятком мов і біля кожного прізвища та прізвиська тих, що ми їх зараз чуємо у новинах, будуть стояти такі самі примітки, які стоять біля прізвищ у романі «Сараєво для початківців». Наприклад, «воєнний злочинець, засуджений на п’ятнадцять років», або «ідеолог українофобії та організатор військових злочинів, вбитий під час визволення Луганську ВСУ», або «воєнний злочинець, визнаний винним у вбивстві мирного населення, узятого у заручники у Донецьку». Але то буде колись.
У минулому році видавництво Діскурсус, наче раптом усвідомивши, що наскільки описані події та емоції близькі зараз українцям, видало роман герцеговинца Озрена Кебо, який під час Балканського конфлікту свідомо залишився у Сараєво. У місті, яке сербські війська узяли у облогу і тримали її декілька років, регулярно обстрілюючи його з мінометів та снайперських позицій. Кебо пощастило вижити і він написав свій клаптиковий роман-біль і видав його у 1996 році.
«Сараєво для початківців» складається з коротких нарисів про важливу науку виживання у місті, охопленому війною. Про те, як треба бігти перехрестя, де працює снайпер. Про те, на скільки справ вистачить 5 л води. Про те, як важливо мати величезну бібліотеку – бо вона добре горить, а це означає, що можна буде нагріти собі цілий обід раз на 36 годин. Про те, як на снігу виглядає кров трирічного хлопчика, якого точним пострілом у голову вбив сербський снайпер. Про те, у які саме ігри грають у захищеному від куль майданчику діти без кінцівок. Про те, на якому боці автобуса треба сидіти, аби доїхати живим до місця призначення. Про те, скільки треба чекати після падіння мини, аби вийти і допомогти пораненим.
Кебо пише про Сараєво та про людей, які втекли з нього. Про своїх знайомих та друзів, про сильних та слабких. Він пише про невідворотність та послідовність, про раптовість та постійність. Пише щиро та відверто, читати його роман і страшно, і соромно одночасно. Страшно, бо це не вигадки, а справжня документалістика. А соромно, бо виявляться, ти геть нічого з тих страшних подій не знаєш, не хотів цього знати і впевнений, що й далі б нормально жив без цих надлишкових знань.
Сьогодні Україна щодня дивується – як цивілізований світ дозволяє Росії шматувати снарядами європейську країну? Чому, шокована, не протистоїть злу? Чому щодня вмирають люди, яким ще жити й жити? А відповідь ось тут, у «Сараєво для початківців». Бо все це вже було двадцять років тому. Бо безневинні люди вже вмирали сотнями, бо світу вже розказували про те, що вони обстрілюють самі себе, а на фотографіях із місця вибухів розкидані манекени, а не люди.
Бо

«…байдужість близька до самої суті зла. Тому що забезпечує злу алібі. Кожне вбивство, кожна нова дитина, думали ми, дедалі глибше ганьбить Європу. Знадобилось багато часу, щоб зрозуміти: це просто ще одна могила в Сараєві. І це те, що варто б було за будь-яку ціну забути. Але ми не вирішуємо, що забути, а що пам’ятати. Спогади обирають нас, а не ми їх. Так само, як і снайпери».
Добре, що Україна вчасно зрозуміла, що світу начхати на «ще одну могилу у Донецьку». І протистоїть злу на всіх фронтах. А «Донбас для початківців» ще колись вийде багатотисячним тиражем. Як тільки скінчиться війна. Цього варто почекати, а поки прочитати «Сараєво для початківців». Аби потім порівняти, в кого роман-печковорк вийшов строкатіше.
Читать далее
5
423
Plonochka21 августа 2018 г.
Неприкрита, безпристрасна і відверта правда про існування на межі виживання в умовах новітньої війни. Розказана вустами очевидця, який свідомо залишився жити в оточеному і обстрілюваному Сараєво у 1992 році.
Він відчув на собі, якою катастрофою для сучасної міської людини обертається відсутність водопостачання, електрики, обмеженість в харчах та інших ресурсах. А ще - вкорінений страх перед обстрілами снайперів, мінами, снарядами і несподіваною смертю, що чатує за кожним рогом… Довгими місяцями, які затягуються на цілі роки.
Хоч зовсім коротка, та дуже важка, дуже потрібна і дуже важлива книга. Вона концентрована і гірка, як лікувальна настоянка. Особливо боляче вловлювати перегукування із подіями, які відбуваються у наш час, в нашій реальності і на нашій землі.
Разом з тим, книга «Сараєво для початківців» Озрена Кебо – це квінтесенція любові до життя і до батьківщини. Навіть якщо ця батьківщина стає руїною – некрасивою, небезпечною, холодною. Навіть якщо з її лиця стираються міста, а культурні пам’ятки нещадно спалюються. Це книга мудрості, культури і терпіння. Чи не кожне речення в ній можна зберігати як дорогоцінну цитату.
Читать далее
3
654

Все рецензии

Цитаты

bokugle28 февраля 2024 г.
ДИКУНСЬКИЙ АКТ. Грудень 1993 року ми завжди пам'ятатимемо як час найжахливішого досвіду з мінами. Вони падали на місто звідусіль, без будь-якої логіки, без розкладу. Люди не мали жодного способу захиститися. Ті, хто не виходили, охоплені страхом, гинули вдома, зненацька, уражені осколками чи силою вибухової хвилі. Детонація — страхітливе явище, від якого гинуть так само потворно й так само боляче, як і від власне розриву міни.
Щодня на місто падало в середньому десять тисяч снарядів. Важка цифра, важкі часи. Тому завжди пам'ятатимемо, як невідь звідки, наче й справді нізвідки, у місті знайшлися три снаряди, і наші, безсилі від такої нерівності в озброєнні, люті від такої немочі, вистрілили ними по Грбавиці.
І тоді стався шок. Нас, звиклих до безперервного артобстрілу, до його постійної течії, шокував шок, що його спричинили ті три снаряди на сербському боці. Їм буквально заціпило. Виявилося, що вони не здатні були витерпіти й тисячної частки того лиха, якого завдавали іншим. А чого точно ніколи не забудемо — то це слів Ріста Джоґа на телебаченні Пале. Не приховуючи гніву, ненависті, страху, відрази, усього, що мав би приховати той, хто готує та начитує новини, Джоґо назвав цей ексцес із обстрілом Грбавиці, окупованого сербами сараєвського кварталу, так, що довіку не забудеться, — дикунським актом.
Читать далее
1
31
bokugle27 февраля 2024 г.
Щоби було ясно: ідеальна бібліотека — це така, яку можна скласти у дві торбини.
Ідеальна торбина — це така, з якою можна без проблем збігати сходами будинку, коли його поглинає полум'я.
1
37
bokugle27 февраля 2024 г.
КНИЖКИ З ПЕКЛА. На початку буває трохи незручно. Озброєні лише оманою, люди спершу соромилися. Тому всі ми палили передусім марксистську літературу, щоб заспокоїти нерви. Енгельс і Маркс відкрили сезон. Початковий дискомфорт ми долали «Походженням родини», «Тезами про Фойєрбаха» та «Капіталом». Виявивши, що це зовсім не так боляче, як ми очікували, перейшли на сербських академіків: Чосич, Ісакович, Екмечич... Кіша, Ковача, Пекича, Ал-бахарі, Давида — цих не палили. Але зима затягнулася, тож надійшла черга і російських книжок, і дечого з британської літератури.
Тоді нас гріла поезія.
Коли генерал Мак-Кензі[24] дав першу прес-конференцію, ми спалили все канадське, що знайшлося вдома. Потім Міттеран став на заваді військовому втручанню. Наступного дня горіли Камю, Сартр, Валері. Усі, окрім Мірабо та Донасьєна Альфонса Франсуа.
Читать далее
1
19