Світло Парижа

Елінор Браун "Світло Парижа".
⠀
Я давно придивлялася до цієї книжки - і нарешті купила її. Прочитала - і потонула у неоднозначних враженнях.
⠀
Тут є персонажі, чиї життя тісно пов'язані з мистецтвом (зокрема літературою і живописом), тут є щоденники бабусі, які онука знаходить на горищі і з яких дізнається багато сімейних таємниць (тобто все те, що я просто обожнюю у художній літературі). Але роман Елінор Браун, на жаль, перенасичений скаргами на непорозуміння у родині і невдале життя, що перекреслюють будь-які приємні враження.
⠀
На ваше запитання: "Про що ж, власне, ця книга?" - я дам чітку відповідь: про нездійсненні мрії та зламані крила.

Понравилась книга началом. Я тот человек, который влюбляется в текст по первым строкам, и да, они были прекрасны. Погружение в атмосферу артистического детства героини, окруженного творчеством, красивыми вещами и благопристойной средой. Мадлен - волонтер одного Чикагского музея, интересный лектор, посетитесь всевозможных благотворительных мероприятий, супруга красивого успешного бизнесмена. Но она глубоко несчастна. Рассказывает нам об этом примерно 1/4 книги, еще 1/4 книги о своей неудавшейся жизни нам говорит вторая героиня, Марджи, бабушка Мадлен, которая в 1924 году проведет в овеянном магией Париже 3 месяца. Оставшаяся половина романа - собственно сюжет, который не лишен местами привлекательности, но как-то все поверхностно, героини постоянно вызывают раздражение, и хотя понимая подоплеку их поступков, воспитания ты должен бы им сопереживать, но, боже, как же хотется сказать: "Хватит ныть!". Если бы автор сократила описания их душевных метаний, возможно, книга получила бы 4.