Авантюра XL

прямою дорогою ми подалися до Тікалю —
одного з найважливіших місць спадщини майя.
посеред справжніх джунглів
тут і там височіють близько десятка пірамід.
коли залізти на одну з них —
ти бачиш пагорби, укриті
суцільним килимом зеленого сукна,
який де-не-де прорвали
чорно-сірі, створені людьми глиби,
які під гострими кутами линуть до неба.
і над ними кружляє
Великий Орел у кількох іпостасях.
по колу. над джунглями.
ліс видається безмежним.
нічого сучасного не видно — лише піраміди.
і важко сказати, у якій ти епосі.
можливо, внизу досі ходять
оті майя, які їх збудували.
а натомість, коли спускаєшся,
тебе атакують криками сотні мавп.
ти задивляєшся на них — вони звисають із гілок,
уважно дивляться на тебе. нітрохи не дурніші,
ніж ти сам.

треба отак їздити. щоб і дійсність бачити не ту, яку тобі хочуть показати з вікон готелів, а ту, яку ти спроможешся побачити сам. треба, щоб світ заповнили ваґабундос із рюкзаками, які відмовляються підкорятися загальній вимозі споживання продукції, відмовляються бачити дійсність через екран телевізора, живуть самі, слухають і дивляться самі, не витрачають час на те, щоб тільки накупити всього цього барахла, яке їм насправді ні до чого. треба, щоб люди зрозуміли, що мрії можна здійснювати. щоб зрозуміли: на те, аби, наприклад, мандрувати, не потрібно аж так багато грошей. бажання, підрив і трохи допомоги оточення. адже й ти теж не раз і не два допомагаєш іншим. добро — естафета, яку люди мають передавати одне одному. переді мною постає грандіозне бачення рюкзачної революції, тисячі й навіть мільйони молодих людей усіх національностей мандрують світом із рюкзаками за спиною, вони заходять у гори, роблять дивні вчинки, добрі до інших і підтримують відчуття вічної свободи в кожного, хто хоче їх почути. вони не показують себе, а вчаться в інших, вони не просять, але вдячні, коли отримують, і радо віддають себе тому, у що вірять.

Селянин отримує за мішок кави (100 фунтів = 45 кг) близько двох доларів.
А тепер подумаймо, скільки я чи ти купимо кави за десять гривень?
Куди йде різниця? На транспортування? Бачив я в Нікараґуа один кораблик: там тих мішків сотні тисяч. Гуртом не так і дорого на кожен мішок вийде.
«Організація»?
А отут ближче.
Але яка організація?
За що ми платимо, коли оплачуємо таку різницю?
Ми з вами платимо за мансiони та яхти членів ради директорів кількох корпорацій, що купують каву з цілої Латинської Америки.
Ми оплачуємо треті автомобілі всім тим яппi, які займаються вкладанням капіталу — взагалі не виробництвом.
Ми оплачуємо величезні гонорари юрб юристів, психоаналітиків i iже с нiмi, що обслуговують вищезазначених.
Ми оплачуємо військові витрати Пентаґону та бомбування Лівану Ізраїлем.
Річ не в Штатах чи Заході. Це лише приклад. Ми купуємо шмотки й оплачуємо бюрократичний апарат Китаю, тюрми для дисидентів та ідеологію + цензуру. Ми купуємо бензин i оплачуємо палаци iмамiв, війну в Чечні та футбольні клуби Абрамовича чи Муаммара Каддафi.
А безпосередній виробник паше так, що ми з Сiмоном, два сильні молодики, видихалися поряд iз ним — і на вечерю він має двi тортiльї та кухоль посолю, а його діти не мають достатньо протеїнiв.
Це до того, що дехто тут iще каже, що цей капіталістичний світ — мало не найкращий з можливих свiтiв.
Я б розумів, якби людство тепер виробляло явно недостатньо на всіх.
Нерівність не має бути в таких масштабах.
Цей світовий лад йобнутий на всю голову.
Штука в тому, що жертвами, тією чи іншою мірою, є абсолютна більшість.
У тому числі й ти, блiн, — якщо тобі треба кредит на квартиру в Києві віддавати двадцять п’ять років лише для того, щоб потім твоїм дітям треба було робити те саме.
І в тому числі отой яппi з третьою машиною, який не може зупинитися та йде до психоаналітика.
І все заради ірраціонального бажання розкошів плюс тупо жаги влади.
А кожен із нас закритий у своєму маленькому світі, своїх окремих проблемах — роз’єднані всі. Й iррацiональнiсть, закладена в ціле, перетворює на раба кожну частинку — більшість людей.
мексиканський селянин, у якого ми ночуємо,
весь час говорить про те,
як вони всі переїхали б до Штатів.
там, працюючи так, вони вибились би в люди,
думає він.
тим часом Штати
планують збудувати
непроникну для мігрантів стіну.