Чи ми, українці, одної крові? Роздуми над недолею

Як і більшість слов’янських народів, маємо великий потяг до далекого минулого. І чим воно більше віддаляється, тим видається привабливішим. Нам потрібно наздоганяти світ, чимскоріше йти вперед, бо часу на доганяння чимраз менше, а воно, минуле, повертає нам голови назад. Безперечно, відірваність народу від його національних коренів, звичаїв, традицій, фольклору нівелює націю як таку. Мало того, без національного самоусвідомлення немає усвідомлення перспективи світобачення. Разом з тим краса народних звичаїв не може і не повинна заступати нам новочасних викликів історії. Надмірне заглиблення у минуле, надмірне зосередження на ньому загрожує прогресивному розвиткові нації. Що з того, що в Україні дуже вже люблять минуле, надто сумні співи – про те, як нас били, де ми програли. Але є світ нині плекає іншу культуру – базовану на науці культуру постіндустріальної ери, культуру інформаційних технологій. Її переваги красномовно засвідчують досягнення всіх передових країн. А ми все ще не можемо поминути доби постфеодалізму.