Реквієм для Рози

Церкви мало-помалу наповнюються, а душі - ні. А місце Бога - у душі. Обряди виконати чи помолитися навмання набагато простіше, ніж впустити Бога в душу.

Хто знає, що з ним трапиться наступної миті, той знає все.

Страх часто схожий на гіпнотизера, який примушує робити дурниці.

Час жити - не обирають, як не обирають час любити й згаснути. Можна наївно сподіватися на відтермінування любові чи смерті, але життя на потім не відкласти.

Кожна людина повинна навчитися говорити правду собі. Якщо спроможешся раз, зможеш і вдруге, і втретє, відтоді можна не шукати духівника. Люди найперше брешуть собі, і, повіривши в ту неправду, починають тиражувати її, вони навіть на сповіді частіше кажуть неправду, ніж правду. Може, людина просто приречена весь час виправдовуватися за будь-яку ціну, адже від народження почуття провини, гріха переслідує кожного? Та перед Богом не виправдовуються - каються.

Смерть не виправдовує живих, - смерть може виправдати тільки мертвих.

Життя - воно таке: щось загубив, щось знайдеш... Головне - не помри на радощах, коли знайдеш.

Найстрашніші вади завжди за ширмою - їх важче розгледіти.

... щастя жорстоке, бо минаючи, неодмінно буде приходити в сни, у згадки, у мрії ...

... Зайві речі - це тягар, який ми передаємо нащадкам. А хіба не аморально найбільше обтяжувати тих, кого любиш?