Дорога святого Якова

Нова книга Дзвінки Матіяш «Дорога святого Якова» розповідає про неймовірну подорож Дзвінки та її чоловіка Євгена до Сантьяґо, а потім і до «краю світу» на узбережжі Атлантичного океану.

Дорогу паломникам показують жовті стрілки та мушлі, треба просто стежити за знаками, аби не загубитися. Але я думаю, що це все одно ризиковано – довіритися Дорозі і світові, бо вісім сотень кілометрів приносять фізичний і ментальний біль, але в той же час по Дорозі можна раптом відчути як хтось сильний, може, і сам Яків, коли не має сил нести наплічник, підхоплює тебе на льоту і потім поведе по життю далі.

Це не екскурсійна книга «подивіться направо, подивіться наліво і бігом далі» і я не знаю як Дзвінці вдається описувати миті, з яких ти сам складаєшся, немов з молекул, де кожна мить – твій хребець, твоя сила.

Сила духу, то певно саме те, що вогником палає у кожному з тих, хто відважиться на паломництво. Тому що отак одразу учорашнім жителям цивілізованихї міст і містечок складно адаптуватися, бо як це так – не знати якою буде погода завтра, нічого не планувати, навіть не уявляти, на якому ліжкові доведеться спати цієї ночі, чи трапиться притулок Друзів дороги святого Якова та смачне і поживне донатіво чи доведеться тамувати голод інжиром.

Думаю, я подумки так само переживала, що дістатися до Бургоса за чотири години не вдалося, бо так само люблю усе планувати, скоса дивилася на госпітальєро, який залишив подорожуючих без вечері. У потоці днів і в'язкій патоці думок ми так часто не помічаємо, як стаємо вимогливим до себе, нетерпимими до чужих помилок. Дорога потроху лікує. Не так важливо дістатися до кінцевого пункту, важливіше – пройти дорогу. Задля очищення себе, внутрішньої переміни. Вмикається внутрішнє знання «серцем», що добре і що погано особисто для тебе, насправді воно завжди з нами, просто можна зробити вигляд, що не чуєш і вчинити наперекір.

Подібна мандрівка, навіть коли про неї читаєш, робить тебе одночасно досить розслабленою, щоб не думати про проблеми, масштаб яких іноді стає раптом дріб'язковим, і досить уважною, аби помічати чудеса навколо. А їх багато насправді: починаючи від щирих побажань звідусіль доброї дороги “Buen camino!”, непересічних історій інших паломників до чудових соборів та архітектурних витворів Ганді.

У книгу вдало вплетено безліч історій, вигаданих та особистих, і кожна з них добра і мудра, про людей, які іноді стають нам близькі тільки тому, що колись вони сказали одну-єдину фразу, неважливо якою мовою. Для цього люди й існують - щоб рятувати один одного від самих себе.

Щиро захоплена тим як Дзвінці та Євгену вдалося пройти увесь маршрут та розказати про нього. Це унікальний досвід і вони теж – унікальні. Прочитавши про їх пригоди мені так хочеться вірити, що на щастя зустріти в цьому світі «свою» людину приречені усі. Щоправда, оті небесні виконавці бувають нерозторопні, але це тимчасова незручність. Хочеться побажати, аби кожному зустрілася людина, з якою нестрашно пройти шлях, помічений золотими стрілками і мушлями, а може й усе життя :)

Мандруючи Карпатами цього літа, я почула, як мої супутники обговорюють дорогу святого Якова, що в Іспанії, і що про неї українські письменники написали аж дві книжки. Я теж хочу прочитати! - подумала я і швиденько купила собі одну з них. Виявилося, що в ній багато фотографій, тому читати її краще або на папері, або в пдф з компа, щоб все можна було гарненько роздивитися, бо фотографії соковиті і дуже яскраві. Або як я - з читалки, а потім після прочитання роздивилася всі фото.

Власне, назва книжки відображає її суть. В Іспанії є паломницький шлях, довжиною 900 км. Ним ідуть різні люди - релігійні і ні, молоді і старі, хворі і молоді. Дехто проходить цей шлях за місяць, декому треба роки, щоб подолати його (проходять різні відрізки у різні роки). Ідуть люди з собаками, віслюками і візками, ідуть піші, їдуть на інвалідних візках. Щоб не збитися з дороги, шукають мушлі - знак св. Якова, які намальовані і нанесені по всьому шляху. Ночують в спеціальних готелях і хостелах для паломників. В дорозі бувають різні умови, може бути спекотно, а може лити дощ, і сховатися від нього ніде, бо ж є ціль, якої треба досягти.

Авторка описує свій досвід і думки, що приходили до неї під час подорожі, як їй часом було тяжко, а іноді дорога сама стелилася під ноги. Розповідає про дивовижні знайомства, які з нею трапилися, про людей, з якими вона потоваришувала.

Зізнаюся, мене дуже захопила ця ідея. Я люблю подорожувати, люблю ходити, але не знаю, чи змогла б пройти 900 км, та ще і несучи за спиною рюкзак. Я не релігійна, тож аспект паломництва мене зовсім не хвилює, але ж як заманливо іти, іти, дивлячись на простори, на гори, на чудові іспанські містечка, щоб подолати цей шлях і зрозуміти, що ти це можеш.

Часом з досить гладкої канви вибивалися глави від невідомих людей, які розповідали якісь свої переживання, і це було дивно. Читаєш, наче все іде від одної людини, аж тут глави то про якусь хвору дитину, то від імені чоловіка, який іде сам по собі. Не дуже зрозуміло, що то було.

І попри всю цікавість теми написано досить просто, сюжет млявий, мова монотонна. Розумію, що це книга про власні враження від дороги, і там не було неймовірних пригод, ідеш собі та й ідеш. Але як на мене, в книзі було забагато релігії і замало літератури. Молитви, медитація, все просякнуте релігійним духом.

Тому враження суперечливі. Бо з одного боку, не дуже виразна розповідь з простими словами, а з іншого - я сприйняла книгу як заклик до дії, ідея подорожі здалася мені неймовірно драйвовою, збадьорила і надала поштовх до активності. Може колись пощастить і я потраплю на цю дорогу і зможу пройти хоч 1 км із неї. Загалом поставила оцінку 6.

"Дорогу Святого Якова" формально можна було б віднести до тревелогів. Але слово "тревелог" якесь дуже суто туристичне і не може передати глибини всього написаного в цій книжці - про внутрішні переживання, віру, відчуття, які змінюють зсередини. Це історія подружньої пари, яка стала прочанами та пішки подолала сотні кілометрів давнім християнським паломницьким маршрутом, назва якого - "Дорога Святого Якова". Однак і занадто духовною книга точно не є. Вона може бути як путівником, так і мотиватором, книгою спогадів чи щоденником. Але що точно - вона дуже світла і абсолютно не поверхнева, після її прочитання залишаються тільки теплі враження.