Жіноче тіло у традиційній культурі українців

Книга, открывающая глаза на многие вещи, особенно, в вопросах гендера и женской социализации. Авторка "Женского тела" проделала огромный труд, который дарит уникальную возможность понимания, каким же все-таки образом наши предки относились к женщинам, как объясняли физиологические процессы женского организма, как социальный аспект помогал контролировать жизнь "слабого" пола, который в те времена (равно как и сейчас) не был слабым и тянул на себе все хозяйство. Быть женщиной на рубеже 19-20 веков было тяжело, ведь тело по сути женщине не принадлежало. Только вступление в брак и рождение множества детей гарантировало ощущение полноценности, ведь незамужняя и половозрелая девушка считалась чуть ли не изгоем, равно как и та женщина, которая в браке не могла родить. Менструации вообще табуировались, в этот период женщина считалась чем-то грязным и на нее накладывались огромные ограничения. Общество максимально контролировало жизнь женщин, расписывая, каким образом они должны вести себя в разных ситуациях, чтобы оставаться благочестивыми. Огромную роль играла религия, ведь божественным вмешательством, или, наоборот, влиянием дьявола, объяснялись многие неразрешимые на то время вопросы, к примеру, бесплодие, рождение калеки-ребенка, наличие менструации и пр. По сути, вина практически всегда перекладывалась на женщину и ее "неправильное" поведение. Читать книгу было страшно,обидно, но очень поучительно. Перевернув последнюю страницу, я получила четкое понимание того, сколько нам дал феминизм. Однако это история, это прошлое, поэтому изменить его нельзя. Можно только двигаться вперед, добиваться максимального гендерного равенства, искоренять пережитки былых верований и традиций, которые до сих пор процветают в отдельных регионах страны, особенно в сельской местности.

Мене завжди цікавила гендерна культура народів світу, особливо українців. Матеріалів з цієї тематики зустрічалось не так багато, як хотілось, але книга «Жіноче тіло у традиційній культурі українців» трохи втамувала мій інтерес.

В книзі 7 розділів, кожен з яких включає інформацію про певний період в житті жінки. Починаючи від того моменту перетворення дівчинки на молоду дівчину і до самої старості. Авторка опрацювала велику кількість джерел з цієї тематики та навіть їздила по селах і збирала інформацію з перших вуст, тому в книці багато прямої мови та цитат з першоджерел. Якщо чесно, то інколи через такий “народний” говір було важко зрозуміти, про що йдеться мова. Але незважаючи на це, книга читаєтся на одному диханні. Також великий плюс данного видання — це велика кількість ілюстрацій.

Єдиний мінус, як на мене, книга написана в форматі наукової роботи. В першому розділі описано теоретчні засади. Тобто, хто і коли займався дослідженнями з приводу данної теми. Потім друга частина з розділами дослідження самого автора, а потім висновки і список використаної літератури. Ті, хто писав наукові роботи зрозуміє, про що я кажу. В мене склалось відчуття, що я читала не книгу, а кандидатську чи докторську роботу.

Мене завжди цікавила історія побуту. Нажаль дуже мало книг про буденне життя наших предків, як вони народжувались, росли , що їли, де спали, як лікувались тощо. В книзі Ірини Ігнатенко взагалі рідкісна тема інтимного життя . Хоча прочитавши історіографію можна побачити, що все ж таки ця тема широко досліджувалась, тільки не була популяризована. Авторка зробила велику дослідницьку роботу, Це справді наукова праця. Нема жодного голослівного твердження, кожна фраза підтверджується посиланнями на першоджерело. Про що книга? - Про тяжку жіночу долю. Дивлюсь з 21 століття в минуле і здається, що радощів у жінок було мало. З одногу боку українки не були заперті в теремі, а з іншого безліч заборон, що стосується саме жіночої фізіології. Жіноче тіло – це складний механізм, який протягом життя трансформується. Зазвичай при цьому і так мало чого приємного відчуваєш, на додаток самій жінці її тіло не належало. Суспільні потреби були вищі за індивідуальні. Жінка була лише частинка суспільства, і щоб громада її прийняла і вона була соціально повноцінною особою треба дотримуватись жорстких норм. Трошки вбік і вже гріх, чи якийсь забобон. Приклад, нема у жінки дітей - то їй плата за минулі гріхи; забагато дітей, знову жінка винна – занадто пристрасна. Та ця книга і подібні корисні не тільки, щоб посміятися чи подивуватися уявленням, стереотипам людей минулого, а й щоб подивитись на себе із сторони. Наче б то розвиток цивілізації, новітні технологій, доступна освіта, глобалізація, інтернет і при цьому українці такі ж забобонні як раніше. Звідки любов до народної медицини, віщунів (який там вже сезон «екстрасенсів» знімають), боязнь наврочити тощо? А до лікаря коли вже нічого не допомагає. Можливо це просто традиційні ставлення , яке передалось від предків? Тому треба читати подібні книги про звичаї, традиції, погляди, щоб побачити, хто ми є, із якого тіста складаємось і чим відрізняємось від інших народів.