Анакреонт. Стихотворения

Анакреонт (близько 570 - близько 480 роки до нашої ери)

Найвизначніший представник давньогрецької лірики 6-го початку 5-го століть до нашої ери. Народився в малоазійському місті Теос. Коли перси захопили його рідне місто, він, як утікач і мандрівний поет, жив при дворі самоського тирана Полікарпа. Після загибелі тирана Анакреонт переселяється в Афіни й стає придворним поетом у тирана Гіппарха, після смерті якого тікає на північ Греції - у Фессалію, де й умирає в глибокій старості. Лірика поета стала символом грайливого, веселого і витонченого еротизму. У Анакреонта немає глибоких почуттів і сильних пристрастей. Характерним для лірики Анакреонта є ставлення до життя і кохання як до цікавої гри. З творів самого поета збереглися лише уривки, але до нас дійшла збірка іноді надзвичайно витончених і грайливих віршів, написаних в стилі Анакреонта в олександрійську й пізнішу епоху, коли веселий жанр, створений поетом, був модним. Як Анакреонт, так і його грецькі та римські послідовники, мали великий вплив на розвиток європейської лірики. Наприкінці 18-го століття та на початку 19-го століття особливої популярності набула так звана "анакреонтична поезія", яка взяла свій початок у грайливій поезії співця радісного кохання - Анакреонта.

"Принеси води...". Вино й кохання, безтурботлива весела пісня - постійні мотиви коротких витончених віршів Анакреонта. Поет визнавав лише трьох богів - Ерота, Афродіту й Діоніса. Він і на старість також зберігав усе своє життєлюбство.

Принеси води, юначе, і вина подай швиденько І вінки духмяні з квітів, щоб з Еротом поборотись. Ну же, пиймо не як скіфи, що без пісні сидять тихо. Не люблю я нудьгувати: на банкеті з вином разом Давай пісню, серцю милу. Про Ерота, що пов'язки із пахучих носить квітів, Пісню буду я співати: він володар над богами Й людей також підкоряє.

(Переклад В.Маслюка)

"Золотоволосий Ерот...". Поблажливо усміхаючись, ліричний герой розповідає, що "Золотоволосий Ерот мене знову поцілив" і тепер він змушений забавляти "дівчину в барвних сандалях". Та старість бере своє:

Лиш залишилося кляте дівча, - З Лесбосу славного роду воно, - Та й, осміявши мою сивину, Іншому звабно моргає.

(Переклад А.Содомора)

Я не вижу смысла, как прошлый комментатор, пересказывать биографию Анакреонта. Желающие да прочтут, остальным плевать.

Но вот стихи его забавные. Лёгкие, воздушные, интересные. Я читал его избранное в разных переводах, и меня очень порадовало то, что его переводил человек, который русскую литературу создал в принципе. Не знаю только, это переводы периода Царского Села или уже взрослого Пушкина. Но они очень крутые, хоть и выглядят чужеродно, потому что Анакреонт, в отличие от Пушкина, рифмовать, ну, не умел. :)

Даже элегии Анакреонта звучат с какой-то лёгкой ноткой. Его стихи навевают светлую грусть, если, конечно, они грустные.

А веселые стихи — это то, что вызывает желание просто пуститься в дикий пляс. Особенно отмечаю стихи про пир и про виды пировавших.)

Про любовь написаны великолепно. И технически, что логично, и по форме метафоры, и по содержанию. Слепой возница, который ведёт сердце Анакреонта, не зная об этом... Это гениально! Особенно для тех времён.

Читайте, читайте и перечитывайте, особенно в наши времена. Прекрасно разгоняют грусть-тоску.

И влияние на Пушкина тоже, конечно, очень ярко видно.)