Коли вже свідомо береш до рук другий том “Повного зібрання творів” Говарда Філіпса Лавкрафта, в голові зринає запитання: “Чи боявся ти темряви до цього?”. Перший том прочитав давно та на одному диханні, але про нього я так нічого і не сказав, тому постараюся виразити свої враження від двох книг разом. Я досі не читав навіть всіма оспіваного Едгара По, який був прототипом для самого Лавкрафта. Та думаю, що це не є якимось обов'язковим бекграундом для ознайомлення із творчістю самого автора.
Напевно, всім відомий посланець Древніх богів Ктулху із Р'льєху, цей образ можна вважати magnum opus для Лавкрафта і його власної міфології. Хоча, подолавши вже два томи його творчого доробку, можу сказати, що у автора є набагато атмосферніші та жахливіші тексти. Подорожуючи сторінками творів на межі свідомості, божевілля і снів, читач має зрозуміти, що Лавкрафт - це край раціональності. Жах, який на вас чекає - це щось підсвідоме, щось настільки жахливе, що не піддається опису. Ви ніколи не змалюєте цілком образ повзучого хаосу Ньярлатотепа чи демонічного султана Азатота. А самі люди - мізерні та примітивні створіння на полі бою вищих сил, яких нам просто не осягнути. Манера письма автора настільки атмосферна, що читаючи ви не просто відчуватимете себе глядачами, а й учасниками Салемських процесів над відьмами, Аркгемських окультних ритуалів чи Данвічських жахіть.
Крім того, що Говард Філіпс Лавкрафт просто неймовірний оповідач, він ще й дуже цікава особистість. Архів листування автора вважається найбільшим у світі. Також йому часто закидують расизм і сексизм, тільки через те, що у його творах ви не зустрінете симпатичної і хорошої жінки, яка б ще й дожила до кінця оповіді. Або непідвладного злим силам чорношкірого чи метиса. Проте Лавкрафт був і одружений, і вважав мусульманів расою інтелектуалів, на щабель вищою від нас. Саме за такі звинувачення всесвітньо відома премія “World fantasy award” у 2015 році востаннє мала вигляд погруддя Лавкрафта.
4 понравилось
