Вітька + Галя, або Повість про перше кохання

Інколи натрапляєш на невеличку книжку із зовсім традиційним підлітковим сюжетом і, немов на машині часу, потрапляєш у минуле. Я читала цю книгу й згадувала той час, коли сама була 14-літньою стрекозою (власне, українською, бабкою), козою-дерезою. Дивне це почуття - кохання: часом так вдаряє в голову, що відштовхуєш того, кого по-справжньому любиш. Мене ця книга просто причарувала. З якою милою наївністю автор описує перше почуття, поцілунок, побачення, дружбу двох відчайдушних маленьких лицарів (я вже більш ніж удвічі за них старша, тож можу їх так називати). Не хочеться говорити, що сучасні діти - не такі, як ми, а проте нині у 8 класі хлопці та дівчата переймаються набагато приземленішими проблемами й почуттями. Мені по-доброму, точнісінько як дитині, сподобався зовсім не Вітька чи Галя, а його винахідливий друг Федько. Оце вже справжній друг, щиросердний, хоробрий оптиміст. Його ні дуеллю, ні дровами, навіть левом - нічим не налякати. Було справді весело)

Ця книга зовсім мені не сподобалась. По-перше тим, що в ній є величезна сукупність стереотипів про підлітків. Візьмемо до прикладу головну тему твору - перше кохання. Яке може бути "палке кохання" у восьмому класі? Які дуелі? На мою думку, автор надто перегнув з емоціями підлітків, адже мені здавалося, що я читаю книгу не про восьмикласників, а дурненьких, вибачте, четвертокласників, які думають, що знайшли кохання на все життя і до гробу (цитую книгу). Мені було вкрай некомфортно відкривати сторінки цієї книги, адже лише вдумуючись в "драматичні" дії і слова героїв мені ставало надзвичайно соромно за них. Краще б автор більше і ширше вивчив поведінку підлітків, а потім поставив їм правильне вікове визначення. Такі деталі, як признання Вітька в коханні Галі, яке написав його "начитаний" друг Федько, я просто пропускала, бо сором не давав мені читати. Також "серенади" під вікном Галі. Восьмикласники точно до такого б не додумалися, хоча можливо за часи життя Валентина Чемериса сучасним підліткам розуму трохи бракувало.
Автор, напевно, хотів показати читачам, якими наївними бувають учні середніх класів, але настільки гіперболізувавши їх почуття і емоції, він зробив їх несправжніми і точно не відповідаючими їх віку.
По-друге, - Федько. Це наче начитаний хлопець, але ж не може навіть начитана людина тицяти стільки фразеологізмів в кожну фразу! Автор надто переборщив з образом хлопця, бо його репліки виглядали несправжніми. Хоча, так виглядали всі дії і слова персонажів.
По-третє, читаючи цю повість мені здавалося, що її написав не тридцятилітній чоловік, а учень. Тому, що всі ці абсурдні дії, гіперболізація почуттів і вже надто дитячі вчинки восьмикласників наганяли на мене думки, що книгу писала людина не знайома з поведінкою учнів.
І я вже не кажу про сюжет, від якого в моїй пам'яті вже майже нічого і не залишилося, а читала я цю історію десь два тижні тому.