Неболови. Навчи мене мріяти

Дебютна книга Юлії Ілюхи "Неболови" зовсім не весела, але в той самий час її не назвеш важкою. Можливо, вона просто привідкриває нам правду життя, без рожевих окулярів. Історія про нещасливе кохання дівчинки Іванки, але ж вона навчилась мріяти.
Історія про кота Сірого та його бабцю, що втратила чоловіка та 4 синів, але жінка відкрила своє зашкарубле серце для нової любові, і здатна була заради неї на вчинок.
Історія про знедолених братика і сестричку, які жили із матір'ю-п'яничкою та їм повезло - їх всиновили.
Історія про НІну, яка не бачила сенсу жити, але із петлі її зняв такий же бідака Степан. А дві біди, які живуть порізно - залічують важкі рани і навіть можуть стати однією тихою радістю.
Ці та інші історії розповідають про те, як потрібно жити - виходячи із свого кокона, розправляючи крила, летіти на світло, обпікаючи крила, падати, а тоді, відпочивши, знову летіти.
Так, спочатку я відшукувала серед суму, правди життя, якусь одну щасливу історію, та потім зрозуміла, що це буде самообман, бо кожна з цих історії щаслива. Не може усе життя бути безперервним святом, бо сум та радість ходять поряд, вони змінюються, як в калейдоскопі, головне бачити, що вихід поряд, він завжди перед тобою. Не важливо, що він лише твій, хтось інший вибрав інший, а хочеш, то придумай для себе кінцівку сам. Цей шанс тобі завжди дає авторка.
Проза сильна, відверта, поетична, образна, кольорова, смачна, варта читання.

Я дуже багато вивчаю тему написання текстів в цілому, та книг більш конкретно. Мені дуже сподобалась фраза однієї редакторки: "Якщо на питання, нащо я пишу цей текст ви відповили Прост, то краще його не писати". Так ось, у мене таке враження, що авторка цієї книги прост вирішила написати книгу і комусь вона зайшла.

Книгу я купила ще дуже давно, мені назва сподобалась, щось є в неї романтичного та натхненного, світлого. Так ось книга вона зовсім інша: тут все дуже сумно і якось безперспективно. Більшість героїв або повністю залежать від обставин, або діють не зовсім у своїх інтересах а чисто на емоціях. Дуже багато непотрібних деталей, які взагалі ніяк на текст не впливають, а деталей, які б мали бути ніяк не вистачає. Наприклад у історії з гітарою, там дівчина, типу мріяти навчилась, як це сталось не зрозуміло, якби цей процес було б показано більш конкретно та детально, як там у неї все в голові міняється, було б краще та легше.

Герої ще майже ніколи не змінюються, чи це ну зовсім не помітно. Вони здаються дуже картонними, діалоги ніби з якихось теле-шоу чи кліше вирвано. Коротше, мені не сподобалось. Поставила 2, а не менше, бо роман дебютний, може далі буде краще.