
Так, це спогади саме того Антіна Кравса, який у вересні 1919 року поклав на вівтар перемовин місто Києв. У кожного киянина такий чин закономірно викликає протест, відторгнення, нерозуміння. Проте, чи мало стратегічне значення місто ? Чи варто було відряджати галицьку армію на взяття наддніпрянської столиці ? Хто насправді винен у Київській катастрофі ? Недолугість Генеральної Команди, відсутність розбудованої системи комунікацій, яка б давала змогу швидше налагодити контакт між Командою Злученої армії та Генеральним Штабом ЗСПР чи окремі авантурники, плоди діяльності яких ми пожинаємо і досі? На ці питання ми можемо відповісти зараз завдяки мемуарній спадщині та монографічним нарисам з, та зокрема завдяки цим спогадам. Хоч відносно сучасної історіографії у творі можна знайти досить багато помилок та неточностей, проте він писаний приємною мовою простого буковинського селянина, вояка, на якого впала (можливо, скинули) вага тяжких, непосильних рішень.
























