
Ваша оценкаЦитаты
nastyonast6 августа 2019 г.На Великдень ніхто не помирає. Нормальні люди в цей час, навпаки, встають із могил.
2203
SofiaVysotska5 июля 2016 г.Читать далееЩо ти будеш згадувати про ці часи?
Адже пам’ять змиває всі голоси,
адже пам’ять не пам’ятає жодних імен, жодних назв,
але ти все одно згадуй, згадуй про кожного з нас.Згадуй про нашу закоханість у твоє лице,
навіть якщо тобі це не подобалось – згадуй про це,
навіть якщо ти не вірила в серйозність наших хвороб,
навіть якщо не сумнівалась у марності наших спроб,навіть якщо не зможеш згадати наших імен,
і якщо тебе завжди дратував колір наших знамен,
мова наших освідчень,
біографії наших святих,
кількість у наших будинках зброї, вина і книг.Згадуй усе, що ми писали тобі в листах,
згадуй, скільки нас полягло в чужих містах,
згадуй, скільки з нас зламалося й продалось,
згадуй, хоча б між іншим,
хоча б когось.Згадуй, як ми ловили твої слова,
згадуй наші поразки й наші дива,
нашу вірність, нашу відвагу, наші страхи,
носи при собі нашу любов, ніби старі гріхи.Без тебе нічого не буде, хочеш чи ні.
Наші серця, як підводні міни, стоять в глибині.
Згадуй кожну з утеч, згадуй кожну з атак –
скільки зможеш, хоча б до смерті, хоча би так.2491
krivedka4 ноября 2014 г.Літо буде довгим, сонце буде пекучим, мої радощі будуть сумнівними, мої муки будуть пекельними. Завершиться все засливо, до кінця не доживе ніхто
2525
CultureBuff15 августа 2014 г.Життя ніколи не дає гарантій, у більшості випадків воно просить повірити на слово. І коли ти довіряєш йому, коли стаєш відкритим та беззахисним, воно трощить усі твої сподівання, як велика води трощить прибережні рибальські поселення.
2302
robot3 февраля 2014 г.Іноді наші уявлення про кривду, завдану нам, зовсім не співмірні з тими докорами сумління, які будуть гризти нас ціле життя. Але щоб зрозуміти це, потрібно й прожити щонайменше ціле життя.
2134
robot1 февраля 2014 г.Смерть, говорив він, ніколи не ступає нам назустріч, вона має час і можливість вичікувати, вона стоїть посеред свіжої смарагдової трави, невидима та неминуча, й спостерігає, як легковажно та необачно ми забігаємо в її тінь. Іноді нам вдається із цієї тіні вискочити. Хоча в більшості випадків від нас тут мало що залежить. Ми беззахисні перед нею, нас паралізують страх і приреченість. І мало хто цю приреченість здатен у собі перемогти.
2350


