I Can Jump Puddles

- Когда говорят, что все в руках Божьих, пиши пропало, - сказал он.

"Я не представлял себе, что люди со здоровым телом могут чувствовать усталость. По моему глубокому убеждению, утомиться можно было только от передвижения на костылях — здоровым людям это чувство не должно быть знакомо."

"Любое насилие было мне глубоко противно. Иногда, увидев, как кто-нибудь бьет лошадь или собаку, я спешил поскорее укрыться дома, обнять свою собаку Мэг и прижать ее к себе. И мне становилось легче на душе, потому что с ней не могло случиться ничего дурного."

Дай мне перевести дух, Алан. Будь осторожен. С, меня довольно. Не утомляй себя. Посиди спокойно, пока я отдохну. Я не стану мешать тебе в следующий раз".

"Ладно, - успокоил я его, - но не выкидывай этих штук слишком часто, а не то я тебя брошу. Я многое хочу делать, и ты меня не остановишь. Я все равно буду делать то, что хочу".

Меня не огорчало то, что я не мог пойти с ними. Я считал, что остался потому, что решил остаться, а не из-за своей беспомощности. Я никогда не чувствовал себя беспомощным. Я был раздражен, но это раздражение возникало не из-за моей неспособности ходить и лазить, как Джо и Стив; оно было направлено против Другого Мальчика.

Дитина не страждає через те, що вона каліка; страждають дорослі, що дивляться на неї.

— Хай йому грець! — вигукнув батько. — Чого це я маю давати йому дорогу? Та мавши таку легку тарадайку, як у нього, я б уже був он за тим горбом!
Батько завжди страшенно лаявся, їдучи на пікнік недільної школи.
— Ти ж не забувай, куди ми їдемо, — вмовляла його мати.
— Гаразд, — охоче погоджувався батько, але тут-таки вигукував: — Хай йому біс! Онде Роджерс на своєму чалому! Гоп! Гоп!

Мої міркування грунтувалися на простій логіці: «Якщо ти сам не здасися, тебе ніколи не переможуть». Я знав, що ніяка сила в світі не примусить мене здатися, — отже, перемога буде моя.

Книжка — діло серйозне. А тобі це, боюся, ще невтямки… Ти, мабуть, вважаєш; що книжка повинна тільки розважати. А воно не так… Ну, та нічого, коли життя наставить тобі гуль, ти мене зрозумієш.

— Якщо хтось дасть тобі сотню фунтів за книжку, можеш бути певен, що це йому вигідно, але якщо всі бідні й знедолені скинуть перед тобою шапки за те, що ти написав її, — це інша річ; це найдорожче за все.

Такої книжки на самих тільки фактах не побудуєш; правда, яку вона має відтворити, може бути розкрита лише за допомогою фантазії.

Чоловіки й жінки, про яких тут ідеться, належали до тієї доби, й вони теж відходять у минуле. Умови, за яких гартувались їхні незалежні, щирі й чуйні вдачі, поступилися місцем умовам, що формують аж ніяк не гірші людські якості, але горно вже не те і метал інший.

Люди никогда не помнят, кто у них берёт книги.

Это страна принадлежит нам, и мы сделаем ее раем.