Цитаты из книги Її сукня

Все відносно у всесвіті, все тісно переплетено між собою, усе складно та просто водночас... Віднайди рівновагу, й відчуєш у хаосі гармонію, бо в кожному хаосі є певний порядок, як і в порядку — хаос...

Людина повинна знати минуле своїх предків,особливо таємниці, котрі щезають у небуття разом з душами,що відходять на небеса. Нерозкриті таємниці предків породжують дивні пустоти в душах нащадків.

Пливла би за звичною течією, але чи був у тій течії сенс? Його й не шукала: їй було звично і комфортно в тій повсякденності. Добре, що виборсалася з неї...

Недарма ж кажуть, що твоє обов’язково буде твоїм, що би не сталось. А те, що в житті зайве - відсіється обставинами і часом.

Ліна полюбляла шум дощу - він здатен заспокоїти. Проте знала: належить бути обережною. Якщо слухати це монотонне лопотіння надто уважно - поволі налаштовуєшся на цей журливо-мінорний лад і є ймовірність занурення в таку прірву думок та спогадів, що мозок стає близьким до божевілля.

Усе ж не варто зустрічатись, розірвавши стосунки, принаймні не так швидко, щоб іншими, ТВЕРЕЗИМИ очима не дивитись на колишнього об’єкта обожнення. Щоб мати змогу не руйнувати вщент той образ, який вималювався на початку стосунків і вознісся на п’єдестал, щоби там йому всіляко поклонятися і потім зафіксувати в пам’яті якщо не бездоганним, то принаймні непоганим.

Ти ж так любиш фантазії… Жити без них не можеш! Тож живи собі в них далі, на здоров*я! Тому й не сказав тобі УСЬОГО ЦЬОГО!» щоби зберегти їх. Себто для ТВОГО Ж БЛАГА.

Творіння книги – це справжня магія, і коли реальність переплітається з фантазією. Це може трансформуватись у небезпечну суміш.

Однак відчувала, що всі ті розмови про близькість поміж ними й теплі, ніжні почуття таки велись. Але велись… мовчки, самими лиш очима, котрі можуть повідати більше, ніж слова. Набагато більше… У них взагалі можна прочитати ВСЕ. Бо в очах – Душа! А те, про що волає душа. Не приховаєш навіть за мовчанням…

Так-так, а як же! Фатальні речі користуються попитом нині… Смерть актуальна. Життя у програші. Отакий парадокс.

Самотність, мовляв, то страшна річ. Вимушена самотність - ще страшніша. Коли живеш багато років сама, не знаючи, що з твоїм сином, де він і чи живий взагалі, це нестерпно.