Історія, варта цілого яблуневого саду

...коли люди не здатні чути, вони хапаються за зброю. Вони готові вбити через своє нерозуміння. Вони вбивають, бо не розуміють. Бо гліхі і сліпі.

...кожна туга неповторна, як і кожна любов.

Нейтральна сторона не вберігає від відповідальності.

Уміння розуміти когось крім себе, а не праця чи мовний апарат робить людину людиною.

Я думаю, що якщо дати людині перо і аркуш паперу, а ще трохи терпіння і часу, то ця людина обов"язково зміниться. Вона почне вичерпувати з себе усе зовнішнє, аж поки не добереться до суті. Бо якщо писати, то треба думати. І за якийсь час усі ті зовнішні думки, нав"язані нам оточенням і світом, закінчаться і доведеться плодити свої власні.

Багатьом людям бракує навиків спостерігача за власним життям, за самим собою, за процесами навколо себе. Більшість людей живе не дивлячись на себе збоку, не виходячи за рамки свого тіла та орбіт власних очей. Водночас, так звані зовнішні спостерігачі захоплюються спостереженням, аж забувають, що треба ще й жити.

Вчасне виявлення і усвідомлення зла - ось шлях до більш гармонійного життя. Але цей шлях суперечить людській істоті, бо вона попри все оптимістична. Людина не хоче думати про зло. Цим диявол і користується.

Проблема людини в тому, що вона не здатна помічати зла. Вона готова заплющити очі, заховати голову в пісок, аби тільки це зло оминуло і не зачепило її. Людина готова обходити зло десятою дорогою, допоки воно не вгризеться їй в шию. І лише в цю мить вона помічає його й по-буковинському каже: "Шляк би трафив, чому цей світ такий злий?"