Жуль

Окрема історія - з набиранням різноманітних текстів у смартфонах. Ці рухи пальців на вулиці, у громадському транспорті, в офісах зливаються у своєрідну цифрову хореографію клонів, гротескність якої, певно, вловлювала тільки я. Місто видавалося мені населеним аутистами, що, не звертаючи уваги одне на одного, розмовляли самі з собою. Нарциси, занурені у твіттер і висинажені постійним стресом, який весь час штовхає їх уперед, - так само, як і їхні автівки, вони стали гібридами. Такі собі скупчення перешкод, спричинених надміром інформації та розповсюдженням батарей...

Господи, як же за ці дванадцять років змінилися люди!.. І річ не в моді, розповсюдженні ліфтингу, ботоксу та інших засобів боротьби з віком, які, перемішавши всі покоління, приховують відблиск душ під фальшивою одноманітною личиною молодості. Усі стали подібні до всіх. Уніфіковані, доведені до однакового формату, стерилізовані політкоректністю, хронічним песимізмом, диктатом екологічно чистих продуктів, докорами сумління та невпинною самокритикою. ЗМІ промивають їм мозок "особистим розвитком", який насправді є ні чим іншим, як пришвидшеним розпадом мас.