Inferno

Розкрий же розум свій моїм словам
І їх замкни: те не стає в науку,
Що ти, почувши, не сприймаєш сам.

Бо, створена для почуттів глибоких,
Душа стремить приємному устрій,
Потрапивши в полон утіх високих.

Блажен, хто усього життя основу
Шукає з досвіду в краю гіркім.

Коли ж до сили розом із злобою
Буває додається й ум тямкий, -
Людина позбавляється спокою.

І менший сором більшу із провин, -
Сказав мій вождь, - спокутує звичайно.

А каючись грішить - дільце мерзенне,
Є суперечність в цьому стані справ.

Хто може буть злочинніший за того,
Хто винним перед Богом співчува?

Найкраще чує той, хто пам'ятає.

...Запас
всіх наших знань загибель жде єдина,
коли замкнеться хід в майбутній час.

Бо ті, хто зле збирав, хто тратив зле, -
Приречені на чвари проклятущі,
І всяке їм картання - замале.