Harry Potter and the Prisoner of Azkaban

Гриффиндорцы лицом к лицу встретили опасность.

— Я только что спас наши жизни, — ответил Гарри. — Иди сюда за этот куст… Я всё тебе объясню.

Гермиона слушала, и у неё в который раз открылся от изумления рот.

Гадаєш, що мертві, яких ми любили, покидають нас назавжди? Хіба ми не оживлюємо їх подумки, коли потрапляємо в біду?

— Прости, Хагрид, это мы должны были помочь... — начал смущенно оправдываться Гарри.
— Тебя никто не винит! — прервал его Хагрид. — И тебе было нелегко. Я ведь все вижу. Ты тренировался день и ночь. Но скажу честно: для вас крыса и метла дороже друга. Вот и все.

-Зачем мне искать того, кто хочет меня убить, - буркнул Гарри.

У дурной суки — дурные щенки!

Наслідки наших дій завжди такі неоднозначні, такі заплутані, що передбачити майбутнє й справді дуже важко...

— Пане професоре... вчора, коли я здавав віщування, професорка Трелоні стала якась... дуже дивна.
— Справді? — перепитав Дамблдор. — М-м-м... Тобто ще дивніша ніж завжди?

Видиш... люди іноді так подурному прив'язуються до своїх звірєток!..

— Е-е... може, зварити чаю? — запитав Рон. Гаррі витріщив очі.
— Так завжди робить моя мама, коли комусь погано, — знизав плечима Рон.