Листи з Литви / Листи зі Львова

Я напишу лише декілька фраз — В нас все га-разд-два-три, раз-два-три-раз! Легко вальсуємо, п’ятка, носок, З шурхотом падає жовтий листок.

Крони дерев без коштовних корон, Крони дерев повні чорних ворон, Раптом усі відлітають нараз — Осінь танцює. (і) Раз два три раз...

Стукає вітер у браму, відтак Цокають дамські підбори у такт. Рипнули двері крамниці прикрас, Бамкнув годинник, і раз-два-три-раз.

Музика вулиці, ринв і дахів. Світло кружляє на крилах птахів. Дзвонить у рейки скрипучий трамвай. Гей, перехожий, ти ж ритм не ламай.

Місто вальсує з левами й людьми, В дивному вальсі кружляємо й ми. Все впереміш, і дерева, й слова. Ох... Закрутилась мені голова!

Ти пишеш «готель» — я міркую про дім. Ти кажеш «полин» — я стою під горіхом І слухаю тишу. Бо тихо. Так тихо У білому світі, у серці моїм. На дереві паморозь, сива, як дим. Горіхові човники вмерзли у лід. Мороз перебігся травою над ранок. Блакитна тераса і затишний ґанок. Парує сніданок. Вмивається кіт. (Я б тут зимувала найближчі сто літ.) Ти знаєш, тут світло медово-руде На стінах, підлозі, на білих тарелях. Напоєна спокоєм тепла оселя, Де грінки з ожиновим джемом і де Годинник з запізненням трохи іде. Куди поспішати? Є дім і горіх. Закинуто якір глибоко в коріння, І небо над ними ясне, як прозріння. Я ще постою і поїду від них. ...Горішок скотився якраз під поріг.

Як спогади, залишені на денці, Кавова гуща, чорна, запашна. І пані Надя на старій Вірменці, Що називала нас на імена. А ми такі… гуртожитські богині — Філологині, жриці дивних слів — Гуляли попри брами старовинні Із вартою стривожених левів. Ми так жили… Еге ж, давно поети Наврочили: той джаз, увесь той жах — Жахливий побут і прекрасні злети У дружбі, у коханні, у віршах. Усе було так незбагненно поруч — І «Курбаса», і «Дзиґа», і «Півні»… І навіть елегантний Андрухович Нам міг читати вірші при вині. Та й Іздрик ще не називався богом, Хоча й тоді свою отару пас. Ми так жили. Із юності, з нічого Творили час, немов співали джаз…