Листи з Литви / Листи зі Львова

Я напишу лише декілька фраз —
В нас все га-разд-два-три, раз-два-три-раз!
Легко вальсуємо, п’ятка, носок,
З шурхотом падає жовтий листок.

Крони дерев без коштовних корон,
Крони дерев повні чорних ворон,
Раптом усі відлітають нараз —
Осінь танцює. (і) Раз два три раз...

Стукає вітер у браму, відтак
Цокають дамські підбори у такт.
Рипнули двері крамниці прикрас,
Бамкнув годинник, і раз-два-три-раз.

Музика вулиці, ринв і дахів.
Світло кружляє на крилах птахів.
Дзвонить у рейки скрипучий трамвай.
Гей, перехожий, ти ж ритм не ламай.

Місто вальсує з левами й людьми,
В дивному вальсі кружляємо й ми.
Все впереміш, і дерева, й слова.
Ох... Закрутилась мені голова!

Ти пишеш «готель» — я міркую про дім.
Ти кажеш «полин» — я стою під горіхом
І слухаю тишу. Бо тихо. Так тихо
У білому світі, у серці моїм.
На дереві паморозь, сива, як дим.
Горіхові човники вмерзли у лід.
Мороз перебігся травою над ранок.
Блакитна тераса і затишний ґанок.
Парує сніданок. Вмивається кіт.
(Я б тут зимувала найближчі сто літ.)
Ти знаєш, тут світло медово-руде
На стінах, підлозі, на білих тарелях.
Напоєна спокоєм тепла оселя,
Де грінки з ожиновим джемом і де
Годинник з запізненням трохи іде.
Куди поспішати? Є дім і горіх.
Закинуто якір глибоко в коріння,
І небо над ними ясне, як прозріння.
Я ще постою і поїду від них.
...Горішок скотився якраз під поріг.

Як спогади, залишені на денці,
Кавова гуща, чорна, запашна.
І пані Надя на старій Вірменці,
Що називала нас на імена.
А ми такі… гуртожитські богині —
Філологині, жриці дивних слів —
Гуляли попри брами старовинні
Із вартою стривожених левів.
Ми так жили… Еге ж, давно поети
Наврочили: той джаз, увесь той жах —
Жахливий побут і прекрасні злети
У дружбі, у коханні, у віршах.
Усе було так незбагненно поруч —
І «Курбаса», і «Дзиґа», і «Півні»…
І навіть елегантний Андрухович
Нам міг читати вірші при вині.
Та й Іздрик ще не називався богом,
Хоча й тоді свою отару пас.
Ми так жили. Із юності, з нічого
Творили час, немов співали джаз…