Чоловік, який вирощував комети

І як розповісти про те щастя? Воно ж бо не зіткне зі слів, а невловиме й невідчутне на дотик, легке й майже незриме, наче дим.

Это первая книга, которую я прочла в этом году. Новогодние праздники, домашний уют, снег за окном, в руках чашка с какао и книга Анджелы Нанетти. Первое знакомство с данным автором началось с книги "Мой дедушка был вишней". Я просто влюбилась в нее, и написала здесь свою первую рецензию именно на эту книгу (можно посмотреть ее здесь). И вот мне попалась на глаза книга "Человек, который выращивал кометы". Зацепила она названием, обложкой, и конечно-же, автором.

Это книга для мечтателей. Для тех, кто не боится быть собой, следует за своей мечтой, кто не опускает руки даже в самых плохих ситуациях. Эдакая сказка для взрослых и детей. Это одна из тех книг, которую я обязательно прочту будущим детям. Ведь она такая искренняя, добрая, вдохновляющая. А какие же здесь иллюстрации! Невозможно не влюбиться ♡

Відмовлятися від мрій не годиться, навіть якщо вони від нас ідуть. Так не можна.

У цю книгу можна закохатися навіть просто завдяки назві. Тільки уявіть собі: посіяти зоряний пил у каміння, слухати голоси зірок і чекати, коли здійсняться чари.

Якщо ти не вмієш чекати, то навіщо тобі сіяти комети?

Так запитує загадковий чоловік, який живе в лісі, у маленького Арно. І Арно чекає. Чекає, коли повернеться його батько, якого він ніколи не бачив, але мама про нього розповідала так часто. Чекає, коли прилетить комета, про яку розповідав учитель в школі, щоб звірити їй свої бажання. Чекає, коли прийде весна і його мама знову піде на танці, адже в танцях — все її життя.

У цій книзі багато мрій, багато краси і багато запитань, які вже більше скидаються на дорослі, ніж на дитячі. Чому батько щороку пише одні й ті ж листи, але так і не приїздить? Чому пекар Лоренцо так опікується Арно, його мамою-красунею і молодшим братиком і чому так часто запрошує до себе на гостини? Чому мама перестала танцювати і стала якоюсь чужою? І чи варто відмовлятися від своїх мрій?

"Чоловік, який вирощував комети" — це історія про те, як бути собою, слухати своє серце і йти за ним. Тут чари так тісно переплелися з дійсністю, що межі уже не віднайдеш. Ця історія трішечки сумна, але це сум спокійний і цілющий. І врешті, ця книга надзвичайно красива. Старий Лев, як завжди, створює дива.

Дорослі, які читають цю книжку, стовідсотково побачать в ній багато «негативу» чи того, що може бути вартим, на їхню думку, осуду. Власне, кількість побаченого «негативу» і буде для кожного внутрішнім мірилом людяності, як на мене. Тому що дитячим серцям, на противагу дорослим, не властиво пропускати цю чудову історію крізь багато шарів умовностей, які накладає на все і всіх наш жорстокий світ. Вони ще не мають тої кількості пекучого життєвого досвіду, який би затьмарював, отруював та очорняв їхнє сприйняття. Тому щиро співчувають головним героям і вболівають за них. Зовсім молода матуся-одиначка змушена важко працювати, щоб дати лад двом синочкам. Хоч її у селі вважають дивакуватою та непутящою, вона не втрачає життєрадісності і старається виховувати своїх дітей не про людське око, а в щирій любові, в єдності з природою, у взаємній довірі та не підлаштовуючись під стереотипи. І навіть коли зовнішній світ намагається розбити їхню сімейну гармонію, хлопчик Арно, який дуже сильно вірив у свою мрію і чекав на її здійснення, не опускає рук і, зрештою, знаходить щастя – одне на всіх. «Чоловік, який вирощував комети» – прекрасна спроба пояснити дітлахам, що бувають такі ситуації, коли хтось із їхніх однолітків не знає своїх батьків, росте без тата. Когось вважають дивакуватим, відлюдькуватим тощо, але це аж ніяк не має означати, що такі сім’ї потрібно засуджувати. Адже ніхто не знає, що насправді лежить на серці в іншого… Натомість, саме для таких от особливих діток із важкою долею розповідь стане промінчиком надії на здійснення мрії.