Ґудзик

Книгу дала мені подруга, і я довго не могла згадати, чому ім'я автора здається таким знайомим. Потім згадала - нажаль. Нажаль - бо одразу з'явилося досить зверхнє ставлення до авторки та написаного твору. Насправді: що там цікавого може написати редактор якихось там жіночих журналів, нехай навіть і головний редактор - так мені тоді думалося.
Як виявилося - марно. Чесно кажучи, одразу книга не зачепила, і до десь половини тексту я оцінювала ії на тверду трійку. Але чим далі - тим краще (як у відповіді несміливого студента біля дошки: поначалу соромиться та говорить небагато, але дедалі стає все красномовнішим). Образ Ліки, хоч і здається досить неправдоподібним, для мене майже витягнув увесь твір. За непогану українську мову та описи карпатських селищ та лісів - окреме спасибі автору.
Звідси висновок - упередження при читанні тільки заважають сприйняттю.

Сама не знаю, на что надеялась, когда брала эту книгу в руки, даже не заглянув в аннотацию... Наверное, ностальгия подбила (почитать на украинском), ну, и захотелось чего-нибудь современного, а Роздобудько повсеместно хвалят..

У меня смешанные чувства: однозначно сказать, что мне понравилось не могу, но и, что совсем уж не понравилось - тоже. Уж очень тяжело я продиралась сквозь первые 2/3 книги (нет, не язык, а повествование) было скучно, монотонно, насквозь пропитанно бесконечными клише. Даже пару раз порывалась бросить, но сегодня таки домучала. Под конец, вроде, стало немного лучше, но совсем немного... И, кажется, что сюжет не самый банальный, и некоторые повороты неплохи, но в целом от книги осталось "никакое" впечатление.

Читала в оригинале, но, боюсь правильно писать уже не возьмусь, 25 лет неиспользования рідної мови сказываются.))

Цей роман не подібний на усі інші праці письменниці. Це якась феєрія різноманітних жанрів і сюжетних ліній. Тут вам і роздуми про всесвітнє зло і більш локальні, про особисте щастя. “Ґудзик” можна прочитати за декілька годин і отримати колосальне моральне задоволення.

Історія про те, як закохуються за одну годину в людину, котра тобі ніколи не відповість взаємністю. Про те, як притаїти в собі це кохання на довгі роки. Працювати, відпочивати, сумувати, веселитися, але завжди пам’ятати, що ти кохаєш. І проживати своє життя з відчуттям абсолютної порожнечі.

Це роман про зраду. Вчинок, який зруйнує маленьке щастя багатьох людей. Одним необережним порухом невидимої руки можна втратити людину, котра рятувала тебе від відчаю. Людину, котра не давала впасти, тоді коли було уже не сила терпіти.

“Ґудзик” розповідає нам про різноманітні маски, котрі люди приміряють у своєму житті. Маски, які дозволяють приховати справжні почуття і наміри. Ми усі таке робимо. Це приносить біль і страждання людям, котрі не заслуговують на обман.

Це історія про кохання. Таке, що сковує твої думки і змушує робити дивні вчинки. Кохання, котре не принесе щастя і ти це розумієш. Але продовжуєш кохати. Без надії і сподівань. Відчайдушно і безкомпромісно. Так, як умієш.

Ірен Роздобудько показує нам, що трагедія може розпочатися з деталі, яку ми навіть не зауважимо. Наприклад, з ґудзика, який так легко втратити у цьому світі, а потім шукати усе своє життя. І надіятися на те, що поруч із тобою – справжнє і назавжди.

Не смотря на то, что люблю и много читаю современных украинских авторов, на Ирен Розбудько смотрела с опаской....Боялась в ее книгах увидеть "Карпу"...Как-то скачала, как-то начала читать.....Я рада, что знакомство с автором началось с этой книги. 70-е горы, Карпаты - любимейший период.....Банальная и одновременно оригинальная любовная линия, заворот сюжета и глубокая психология человека. И что не мало важно - правильная украинская речь, мне это очень принципиально в книгах. Приятного чтения!!! ушла еще искать книги Ирен

Починаючи читати роман,я очікувала,що це буде якась легенька книжечка.Так я думала тому,що Ірен Роздобудько до цієї книги я знала тільки,як авторку статей одного з журналів,доволі гарних статей,до речі.Та на мене чекала не проста,заплутана та неймовірно цікава історія!Я прочитала її за два вечори,прочитала би і за один,якби не навчання.Дуже сподобалося те,що роман не був передбачливим,хоча вже ближче до кінця я розуміла,що Ліка залишиться з американцем,а Денис залишиться ні з чим.Та навіть те,що я здогадувалася про кінцівку,не зіпсувало в цілому мого враження від роману.Я в захваті!Просто в захваті від усього.Від того,як Денис побачивши Лізу з цигаркою,так захопився нею,що ще не міг забути її декілька років,від того,як випадкова зустріч того ж Дениса з Лікою вражаюче змінила життя обох,від того,що випадково почута розмова може обірвати все в один момент,від того,як легко загубити і важко знайти...

Вражаючий роман,надзвичайно емоційний.І,особисто мені,було дуже приємно,що в сучасній українській літературі є така чудова книга.

Честно признаюсь, готовилась прочитать очередной любовный роман или что-то очень на него похожее. В принципе, можно сказать, что это действительно любовный роман, но, по крайней мере, не слишком обыкновенный. Некоторая психологичность, надрывность плюс определенный элемент мистики делают его не сказать чтобы выдающимся, но выделяющимся среди других. Опять таки не могу сказать, что это мой любимый жанр, но читала я "Пуговицу" в общем и целом без отвращения и внутреннего содрогания, а это уже очень важный показатель :) Короче, пуговица (тем более такая) всему виной :)

Одна из ужаснейших книг в моей жизни. Всё так пафосно, так ужасно и грязно. Единицу не поставила только за то, что понравился образ Лики. Хоть это и стало неудачной попыткой создать хоть одного нормального персонажа, но задумка не плоха.
А что тут сказать про любовь. На протяжении всей книги мне хотелось убить Дениса. Что это за любовь такая? О боже я ее так сильно люблю, что когда занимаюсь сексом с другими ничего не чувствую. Да ты что чувак? Ну я тебе сочувствую, без мозгов так тяжело жить.
В общем полезно почитать о том, как мужской эгоистичный пол часто портит и даже сводит в могилу доверчивых, любящих женщин.