Пантелеймон Куліш
Слово над гробом Шевченка
Немає в нас ні одного достойного проекти рідне українське слово над домовиною Шевченка: уся сила і вся краса нашої мови тільки йому одному обурилася. А все ж ми через нього маємо велике й дороге нам право - оглашати рідним українським словом сю далеку землю.
Такий поет, як Шевченко, не одним українцям рідний. Де б він не вмер на великому слов'янському мирові, чи в Сербії, чи в Болгарії, чи в Чехах, - всюди він був би між своїми. Боявся єси, Тарасе, що вмреш на чужині, між чужими людьми. Отже, ні! Посеред рідної великої сім'ї спочив ти одпочинком вічним. Ні в кого з українців не було такої сім'ї, як у тебе; нікого так, як тебе, на той світ не проводжали. Були в нас на Україні великі воїни, були великі правителі, а ти став вище всіх їх, і сім'я рідна в тебе найбільша. Ти-бо, Тарасе, вчив нас не людей із сього світу згоняти, не городи й села опановувати: ти вчив нас правди, святої животворящої...
От за сю-то науку зібралися до тебе усіх язиків люде, як діти до рідного батька; через сю твою науку став ти всім їм рідний, і проводжають тебе на той світ з плачем і жалем великим. Дякуємо Богу святому, що живемо не в такий вік, що за слово правди людей на хрестах розпинали або на кострах палили. Не в катакомбах, не в вертепах зібралися ми славити великого чоловіка за його науку праведну: зібрались ми серед білого дня, серед столиці великої, і всею громадою складаємо йому нашу щиру дякую за його животворне слово.
Радуйся ж, Тарасе, що спочив ти не на чужині, бо немає для тебе чужини на всій слов'янщині, не чужі люде тебе ховають, бо всяка добра і розумна душа тобі рідна. Бажав єси, Тарасе, щоб тебе поховали над Дніпром-Славутом: тиж бо його любив, і малював, і голосно прославив. Маємо в Бозі надію, що й се твоє бажання виконаємо. Будеш лежати, Тарасе, на рідній Україні, на узбережжі славного Дніпра, ти ж бо його ім'я з своїм ім'ям навіки з'єдночив...Ще ж ти нам зоставив один завіт, Тарасе. Ти говорив своїй непорочній музі:
Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли, - у нас нема
Зерна неправди за собою...
Великий і святий завіт! Будь же, Тарасе, певен, що ми його соблюдемо і ніколи не звернемо з дороги, що ти нам продовжив єси. Коли ж не стане в нас снаги твоїм слідом простувати, коли не можна буде нам, так як ти, безтрепетно святую правду глаголати: то лучче ми мовчатимемо, - і нехай одні твої великі речі говорять людям вовіки і віки чисту, немішану правду.
Іван Франко
Присвята
Він був сином мужика, і став володарем в царстві духа.
Він був кріпаком, і став велетнем у царстві людської культури.
Він був самоуком, і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим.
10-ть літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж 10-ть переможних армій.
Доля переслідувала його в житті оскільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі у ржу, ані його любові до людей в ненависть і погоду, а віри в Бога у зневіру і песимізм.
Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя.
Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті - невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори.
Отакий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко.
Мій батько був у Каневі, під Києвом, на Чернечій горі на могилі Тараса Шевченка
2-а рази наскільки я знаю: у 1977-ому році та в 1984-ому році, - із нашої сільської школи по путівці, - коли я закінчив 1-ий клас та 8-ий клас, випускний.
Батько казав що за Заповітом несли труну Шевченка Тараса Григоровича із Петербурга до Канева, над Дніпром: "Де лани широкополі, і Дніпро і кручі Було видно було чути як реве ревучий": несли труну українці свідомі 3-и тижні пішки в дощ і спеку. Батько привіз книгу, діапроектор, із якого можна було дивитися Шевченка слайди. Для нас дома це було свято...Я цілий місяць, і потім згадував роками. Батько розказував: А потім сказав не надоїдай. Із нашої школи їхало 5-7 чоловік вчителі і учні старші.
Батько дуже любив Тараса Григоровича. Ми всі Його любимо...
Ваша оценка
4 понравилось
