Цензор снів

"Інколи життя нас зводило, аби швидко знову розвести, смерть нас оминала, хоч і не оминала наших близьких, смерть завжди була на півкроку від кожного з нас і била прицільно, але помилялася якраз на тих півкроку чи півхвилини."

Ще якихось пару десятків років назад за цю книгу прищучили б не тільки автора, але й мене, як читача. Тим паче читача, якому ця історія прийшлась до вподоби. Та то все в минулому. Тепер можна говорити і писати все і про все. І іноді я про це дуже шкодую. Та тільки не з цією історією.

"І сміх, і сльози, і любов..." Такою є ця книга. А ще - війна, дружба (якою б іноді дивною вона не була), і Львів. Місто, яке вміє оберігати таємниці, місто, яке знає, що таке біль, смута і розруха. Місто, яке пережило совєцьку, тепер з впевненістю можна сказати, окупаційну владу, польську принизливу для нації політику, і врешті повернуло собі справжнє, жовто-блакитне обличчя і рідну солов'їну...

Андреас і Стефан. Вони не друзі (та невже?!), навіть не приятелі (теж можна посперечатися, але то вже інша, трохи пізніша історія), то чому ж тоді доля так часто зводить їх разом? Чому шляхи їх пересікаються самим незвичним чином? Вони живуть в одному місті. Зовсім різні люди. Один - дрібний шахрай, колабораціоніст, він і кроку не ступне, якщо йому це не буде вигідно. Другий менш хитріший, і більш совістливіший. Але обидва вони постаті суперечливі, непересічні, можна сказати пристосуванці. Змінюється влада, та це не особливо впливає на їхні життя. Вони вміють бути корисними будь-якому режиму. Здається, що вміють все, хіба що хвостів їм не відростити. Скільки всього доведеться пройти, пережити. Мінятися під обставини, укладати угоду зі своєю совістю, інколи просто викидати її із свого життя. Закохуватись, робити все можливе і неможливе заради кохання. В одного то почуття на все життя, в іншого - і насолода, і кара одночасно. Чи виживуть вони у вихорі цих подій? Совєти, німці, УПА. Крутись, як можеш, та услужити треба кожному. Тут потрібна не тільки удача, щось більше має бути для статусу "живий".

Юрій Винничук знову написав шедевр. Як і Танґо смерті - це незвичайна суміш сатири, гумору і драми. На одній сторінці можна і посміятися з кумедних ситуацій, і тут же серце завмирає від болю і туги. Це і кримінальний роман, і пригодницький, навіть воєнний. І, звичайно ж, історичний. Довоєнний, міжвоєнний та повоєнний Львів з його каварнями, шинками, рестораціями. А ще готель "Жорж", який працює і понині. І все це подається жвавою, іноді навіть українцям не зрозумілою галицькою говіркою. Атмосфера просто неймовірна. Адже абсолютно невідомо, що в наступному розділі приготував автор. Куди там всяким детективам. Тут нічого не можна передбачити. Ми можемо опинитися і в Яневському таборі, і в розкішній ресторації, ба, навіть в тюрмі. А хочете знати, як працювало казино того часу? Чи може вас розчулить зустріч з Фаїною Раневською? Та ні, швидше розсмішить, адже тільки вона могла так сприйняти вивіску на магазині "Меблі", на якій чомусь загубилась перша буква. Як могла це прочитати російська актриса? Швидше всього це анекдот, і, напевне, самий світлий гумор в книзі. Весь інший, хоч і викликає посмішку, але з категорії тих, що називають чорним. Але як інакше можна було описати ті смутні часи? Я надірвала живіт, читаючи як пані Помазан, головна кухарка готелю "Жорж", готувала свої фірменні страви. Мало того, що з однієї курки у неї виходило шість штук котлет по-київськи, а воловину готувала так, що ії подавали клієнтам, як віденський свинячий шніцель, так вона ще - Увага! - змушувала кухарчуків чистити щукам зуби.

Мене особисто зворушила історія з колекціонуванням ґудзиків. Хоча в більшості своїй вона сумна і іноді викликає сльози. Ґудзики залишилися, а їх володарі стали жертвами страшної війни, неприпустимої людської жорстокості. Обміняти ґудзик на окраєць хліба, тим самим продовжити свої муки ще на декілька днів. Як це жахливо. Чи винесли ми урок з усього?

А ще Винниченко - це трохи шокуюча еротика. Хоча, хіба можна сучасного читача здивувати коханням втрьох? Навряд чи. А місцеві путани ой які колоритні, і хитрі, і спокусливі. Хіба можна встояти?

Як багато ще хочеться сказати. Скільки всього цікавогоя ще не розповіла про цю книгу. Та скажу головне - читатати. Неодмінно. А потім перечитувати. З Винничуком по-іншому неможливо.

То все-таки- чому "Цензор снів?" А тут і починається інтрига, яку не можна розкрити, не торкнувшись сюжету. Все починається з кінця... Ось вона загадка Цензора.

Дальше...

"Иногда жизнь нас сводила, чтобы быстро опять развести, смерть нас обходила, хотя и не обходила наших близких, смерть всегда была на полшага от каждого из нас и била прицельно, но ошибалась как раз на тех полшага или полминуты".

Еще каких-то пару десятков лет назад за эту книгу прищучили бы не только автора, но и меня, как читателя. Тем более читателя, которому эта история пришлась по нраву. Но это все в прошлом. Теперь можно говорить и писать всё и обо всём. И иногда я об этом очень жалею. Да только не с этой историей.

"И смех, и слёзы, и любовь.". Такой является эта книга. А ещё - война, дружба (какой бы иногда странной она не была), и Львов. Город, который умеет оберегать тайны, город, который знает, что такое боль, печаль и разруха. Город, который пережил савецкую, теперь с уверенностью можно сказать, оккупационную власть, польскую унизительную политику, и в конечном итоге вернул себе настоящее, жовто-блакытне лицо и родную соловьиную...

Андреас и Стефан. Они не друзья (да неужели?!), даже не приятели (тоже можно поспорить, но это уже другая, более поздняя история), но почему же тогда судьба так часто сводит их вместе? Почему пути их пересекаются самим необычным образом? Они живут в одном городе. Совсем разные люди. Один- мелкий жулик, коллаборационист, он и шагу не ступнёт, если ему это не будет выгодно. Второй менее хитрый, и более совестливый. Но оба они фигуры противоречивые, незаурядные, даже можно сказать приспособленцы. Меняется власть, но это не особенно влияет на их жизни. Они умеют быть полезными любому режиму. Кажется, что умеют всё, разве что хвостов им не отрастить. Сколько всего придется испытать, пережить. Подстраиваться под обстоятельства, заключать сделку с совестью, иногда просто выбрасывать её из своей жизни. Влюбляться, делать все возможное и невозможное ради любви. У одного это чувство на всю жизнь, в другого - и наслаждение, и наказание одновременно. Выживут ли они в вихре этих событий? Советы, немцы, УПА. Вертись, как можешь, и прислужись каждому. Здесь нужна не только удача, что-то больше должно быть для статуса "живой".

Юрий Винничук опять написал шедевр. Как и Танго смерти - это необычная смесь сатиры, юмора и драмы. На одной странице можно и посмеяться из смешных ситуаций, и здесь же сердце замирает от боли и тоски над другими строчками. Это и криминальный роман, и приключенческий, даже военный. И, конечно же, исторический. Довоенный, межвоенный и послевоенный Львов с его кофейнями, шинками, ресторациями. А еще гостиница "Жорж", которая работает и поныне. И все это подаётся живым, иногда даже украинцам не понятным галицким говором. Атмосфера просто невероятная. Ведь абсолютно неизвестно, что в следующем разделе приготовил автор. Куда там всяким детективам. Здесь ничего нельзя предусмотреть. Мы можем очутиться и в Яневском концлагере, и в роскошной ресторации, даже в тюрьме.

А хотите узнать, как работало в то время казино? Или может вас растрогает встреча с Фаиной Раневськой? Да нет, быстрее рассмешит, ведь только она могла так воспринять вывеску на магазине "Мебли", на которой почему-то потерялась первая буква. Как могла это прочитать русская актриса? Скорее всего это анекдот, и, наверное, самый светлый юмор в книге. Весь другой, хотя и вызывает улыбку, но из категории тех, которые называют чёрным. Но как иначе можно было описать те смутные времена? Я надорвала живот, читая как госпожа Помазан, главная повариха гостиницы "Жорж", готовила свои фирменные кушанья. Мало того, что из одной курицы у нее выходило шесть котлет по-киевски, а воловину готовила так, что её подавали клиентам, как виденский свиной шницель, так она ещё - Внимание! - вынуждала поварёнков чистить щукам зубы.

Меня лично растрогала история с коллекционированием пуговиц. Хотя в большинстве своем она грустная и иногда хочется плакать. Пуговицы остались, а их обладатели пали жертвами страшной войны, недопустимой людской жестокости. Обменять пуговицу на краюху хлеба, тем сами продлить свои мучения ещё на несколько дней. Это ужасно. Вынесли ли мы урок со всего этого?

А еще Винниченко- это немного шокирующая эротика. Хотя... разве можно современного читателя удивить любовью втроем? Вряд ли. А местные путаны ох как колоритны, и хитры, и соблазнительны. Разве можно устоять?

Как много еще хочется сказать. Сколько всего интересного ещё не вошло в мой рассказ об этой книге. Но скажу главное - читайте! Непременно. А потом перечитывайте. С Винничуком по-другому невозможно.

И всё-таки - почему "Цензор снов"? А вот тут и начинается интрига, которую невозможно раскрыть, не коснувшись сюжета. Эта история начинается с конца... Вот она загадка Цензора.