— Наша група називається «Жити далі», але ніхто не може жити далі, не озираючись у минуле. Усі ми йдемо далі, але з нами завжди лишаються ті, кого ми втратили. Ми створили нашу маленьку групу для того, щоб допомогти всім зрозуміти: це не тягар, який неможливо нести, який утримує нас на місці, а скоріше дар. На наших зустрічах ми ділилися спогадами та печаллю, нашими маленькими перемогами — усе для того, щоб зрозуміти, що сумувати — це нормально. Відчувати себе покинутим — це нормально. Сердитися — це нормально. Нормально відчувати весь спектр почуттів, яких не розуміють інші. Навіть якщо це триває довго. Кожен проходить власний шлях. І ніхто не може бути засуджений.