Дім у Бейтінґ Голлов

Книжка стала переможцем премії «Книга року ВВС-2015», і як на мене, то це цілком заслужено. Як виявилось, коротка проза Василя Махна зовсім не поступається глибиною і настроєм поезії автора. Хоч у книжці міститься кілька оповідань, які зовсім різні за географією і хронологією в часі, але вони всі однаково чуттєві і відверті. «Дім у Бейтінґ Голлов» – про інтимне і сокровенне, про людські почуття та долі, про рідні місця і далеку чужину, про історію й сучасність, які переплітаються і стають нерозривними…

З моїх власних спостережень, хороші поети дуже часто перероджуються в хороших прозаїків, а от навпаки стається доволі рідко. Тож хоч Василь Махно таки повернувся після кількарічної перерви до написання віршів, і навіть видав свіжу збірку «Паперовий міст» цього (2017) року, маю надію, що він ще потішить читачів своїм прозовим словом – тонким і душевним, як в «Дім у Бейтінґ Голлов».

Мои ожидания оказались слишком завышены. Неужели в 2015 году это было лучшей книгой года в Украине? Остальные еще хуже?... Все рассказы этой книги объединяет Америка. Герои-украинцы либо уже там живут, либо планируют выехать. Все истории очень реалистичные и живые. Но они слишком печальные, слишком много страданий. Может в этом и задумка, но читать это тяжело и неприятно. Все герои ищут лучшей жизни, но хорошего не происходит. Близкие люди уходят или погибают, перспективы рушатся, погибают на войне. После такой книги можно легко впасть в депрессию...