- Любов не вбиває. Любов, Бог, віра, співчуття, рух, живість душі і думок - це все продовжує молодість, не дає гнисти. І хто сказав, що любов - лише для двох? Скільки людей не знаходять свою половинку або знаходять - а то не половинка, а якийсь уламок від чогось іншого і він ріже, ворушиться всередині, мов лезо. Любов - це щось більше. Набагато більше, ніж ми можемо уявити в своєму егоїзмі.
- "Любов є Бог"? - всміхнулася Ельміра. - Певно, я до цього ще не доросла... Прикро, що обставини - прості, житейські, банальні змушують звертатися по допомогу до Нього: Він на такі "справи" не зважає. Здає до архіву. І що робити?
- Є один вихід: не показувати світові свою безпорадність. Просто - йти, жити далі. Дякувати за досвід. Жаліти інших. Це так елементарно, Ватсон...
- Можливо і так. Виявляється, Бога любити досить важко. Адже якщо Він не відповідає тобі взаємністю - як ти можеш любити Його? В цьому людська сутність. Людина потребує взаємності. А нерозділене кохання так само болить.
- Це, як на мене, теж егоїзм: тобто "я не можу любити Бога, якщо Він не любить мене"?! Я думаю, що взаємності не можна вимагати ні від кого. І від Нього в тому числі. За що Йому любити нас? Часом я про це думаю і жахаюся: ми не гідні Його страждань. Гідні лише ті, хто страждав так само. Ті наші хлопці, що йшли під кулі з дерев'яними щитами. А ми - живі. І скаржимось... Всього нам мало...
- Мені складно це вимовити, але я скажу лиш тобі: часом я ненавиджу людей! Тобто, людську природу, схильну до брехні. Я все можу зрозуміти. Але - брехню не витримую на фізичному рівні. Все болить всередині. Ніби це не мені брешуть, а я.