Тут і тепер

Ніби і нічого особливого немає в цій історії. Але особисто мене вона пройняла. Жіноча дружба… Поняття спірне і неоднозначне. Та Ельмірі, Сусанні, Ларі і Юлі немає до того діла. Вони просто дружать, та й усе. Діляться таємницями, наболілим, піджартовують одна над одною, розділяють і радість, і біль. Це тягнеться вже доволі давно, ще з шкільних років, і не було жодного разу, щоб вони щось не поділили, чи спровокували сварку. Напевне, так буває, коли ви зовсім різні. Напевне, я не стверджую. Мені так не пощастило.

Ельміра. Татарка. Крим - це Україна! І не те щоб це я зараз тут політикою займаюся, Ельміра - обличчя плакату «Крим - це Україна!», чорноока красуня-домогосподарка, що поклала добробут і затишок в домі вище карʼєри лікаря-стоматолога. Тут і піднімається питання - а воно того вартувало? Сусанна. Персонаж дуже цікавий. Українка, що проживає в Америці. Вона і в дитинстві жила, як вареник в маслі, а виїхавши, вийшла заміж за бізнесмена, і казкове життя ніби продовжилося, але це не відбилося на доброзичливому характері і щирості почуттів до подруг. Лара - радіоведуча. Незаміжня. На мій погляд, сама неприкаяна, хоча, мабуть, і сама сильна з цієї четвірки. Чоловіки для неї - розхідний матеріал, хоча сама колись постраждала від такого ставлення. Юля (Джулія). Актриса театру. Виступає в своєрідному жанрі, грає білочок і зайчиків для маленьких глядачів. Та одного разу отримує пропозицію, яка міняє все її життя. І особисте також.

Вони живуть не спогадами і мріями, а тут і тепер. Хтось виховує дітей, хтось чоловіка, помиляються, працюють над собою, закохуються і зневіряються. А на фоні буденних речей уже йде та сама війна, що ділить навпіл не тільки країну, але й людей. І анексія Криму болить не тільки татарці Ельмірі.

Роздобудько пише сьогодення, вплітаючи в нього історію жіночої дружби. І складається враження, що ти особисто знаєш цих дівчат, адже деякі їхні проблеми знайомі і тобі. Що там вже казати про події навколо.

Відчуття від цього роману неймовірні. Адже це тут красуні-татарки сходять з білбордів і йдуть боронити країну з дипломом стоматолога. Це тут акторка-білочка (зайчик) зіграє неперевершену Софію Потоцьку. Саме тут колишня радянська піонерка навчатиме американських панянок знімати стрес, а зневірена ведуча знайде, втратить, і знову знайде сенс життя. Невже саме тепер все тільки починається? Знову…

Ніби і нічого особливого немає в цій історії. І я так довго до неї йшла. Але так, це той випадок, коли чекання є оправданим. Тому що книга прекрасна. Раджу всім жінкам, які вважають, що жіночої дружби не буває.

Перевод.

Вроде бы и ничего особенного нет в этой истории. Но лично я прониклась. Женская дружба… Понятие спорное и неоднозначное. Но Эльмире, Сусанне, Ларе и Юле нет до этого дела. Они просто дружат, и всё. Делятся тайнами, наболевшим, подшучивают друг над другом, разделяют и радость, и боль. Это тянется уже давно, ещё со школьных лет, и не было ни разу, чтобы они что-то не поделили, или спровоцировали ссору. Наверное, так бывает, когда вы совсем разные. Наверное, я не утверждаю. Мне так не повезло.

Эльмира. Татарка. Крым – это Украина! И не то чтобы это я сейчас здесь политикой занимаюсь, Эльмира – лицо плаката «Крым – это Украина!», черноглазая красавица-домохозяйка, положившая благополучие и уют в доме выше карьеры врача-стоматолога. Здесь и поднимается вопрос – а оно того стоило? Сусанна. Персонаж очень интересный. Украинка, проживающая в Америке. Она и в детстве жила, как вареник в масле, а уехав, вышла замуж за бизнесмена, и сказочная жизнь будто продолжилась, но это не отразилось на доброжелательном характере и искренности чувств к подругам. Лара – радиоведущая. Не замужем. На мой взгляд, самая неприкаянная, хотя, пожалуй, и самая сильная из этой четверки. Мужчины для нее – расходный материал, хотя сама когда-то пострадала от такого отношения. Юля (Джулия). Актриса театра. Выступает в своеобразном жанре, играет белочок и кроликов для маленьких зрителей. Но однажды получает предложение, которое меняет всю её жизнь. И личную тоже.

Они живут не воспоминаниями и мечтами, а здесь и сейчас. Кто-то воспитывает детей, кто-то мужчину, ошибаются, работают над собой, влюбляются и отчаиваются. А на фоне обыденных вещей уже идет та самая война, которая делит пополам не только страну, но и людей. И аннексия Крыма болит не только татарке Эльмире.

Роздобудько пишет настоящее, вплетая в него историю женской дружбы. И создается впечатление, что ты лично знаешь этих девушек, ведь некоторые их проблемы знакомы и тебе. Что уж говорить о событиях вокруг.

Эмоции от романа невероятны. Ведь это здесь красавицы-татарки сходят с билбордов и идут защищать страну с дипломом стоматолога. Это здесь актриса-белочка (зайчик) сыграет непревзойденную Софию Потоцкую. Именно здесь бывшая советская пионерка будет учить американских барышень снимать стресс, а отчаявшаяся ведущая найдет, потеряет, и снова обретет смысл жизни. Неужели именно сейчас все только начинается? Снова…

Вроде бы и ничего особенного нет в этой истории. И я так долго к ней шла. Но да, это тот случай, когда ожидание оправдано. Потому что книга прекрасна. Советую всем женщинам, считающим, что женской дружбы не бывает.

Жіноча дружба — річ неймовірна. Хтось сумнівається в її існуванні, скептично хитаючи головою, а дехто стверджує: «Це буває рідко, майже ніколи». Вона таки існує. Це нам доводить Ірен Роздобудько. Перевірена часом, відстанню, різним достатком та сімейним щастям (нещастям) подруги — вона викристалізовується в міцний камінь, зігрітий теплотою приязних стосунків. Чотири подруги: Юлія, Лара, Ельміра й Сусанна, такі різні й далекі у всьому, але такі близькі в найголовнішому — в готовності підставити плече одна одній в будь-якій життєвій ситуації, вислухати, заспокоїти, порадити й «надати крила», вдихнути життя в підбиту долею пташку-подругу, або віддати їй своє крило…

Текст «Тут і тепер» — квартет жіночих доль, це галерея жіночих образів, ніби «вихвачених» фотокамерою із міського натовпу людей. Таких жінок, як ця четвірка подруг, ми зустрічаємо (може, не помічаючи) кожного дня. Але це не означає, що вони такі сірі та непримітні. Вони — це узагальнене жіноцтво, це, власне, ми. Ірен Роздобудько лише спробувала нас з ними познайомити ближче, адже головної героїні серед них в романі немає. Жінка в різних іпостасях та ролях — ось центральна героїня. Розповідаючи про чотирьох, автор насправді розказує про одну. Про Жінку.

Прошу до галереї! Юлія (Джулія) — актриса Театру Юного глядача, дружина успішного актора, десять років грала білочок і зайчиків, а отримавши головну роль в біографічній стрічці відомого режисера про Софію Вітт-Потоцьку, здається, вперше повірила в себе, в свій талант, в своє призначення. Ельміра — кримськотатарська красуня (обличчя плакату «Крим — це Україна»), що поклала свій диплом лікаря-стоматолога на високу поличку і занурилась в хатні справи, щоб забезпечити своєму чоловікові успішному лікарю-хірургу родинний затишок. Сусанна — дружина американського бізнесмена, має великий будинок, забезпечене, але прісне життя, часом розбавлене приїздом подруг до Америки, а часом застояне в благополуччі. І нарешті, Лара — радіоведуча, глибоко поранена невдалими стосунками, яка назавжди (а чи справді назавжди?) зневірилася в чоловіках. Вона вміло балансує між свободою та самотністю, однак ризикує впасти у прірву. Ці четверо подруг за певних обставин вирішують жити тут і тепер. Адже, у своєму житті треба залишити місце й для свого життя. Не бути тінню чиєїсь персони, не захаращувати мізки чужими думками, не боятися стукати в чужі двері й, нарешті, повірити в себе. Бо віра в себе й підтримка друзів — це найголовніші рушійні сили в житті. Хай саме життя примусило зробити деякі кроки в невірному напрямку, але ще є час змінити маршрут. Дістати запилюжений диплом стоматолога з полиці, впустити в своє життя чоловіка не побоявшись довіритись йому, одягти на себе сукню Потоцької й прожити роль, організувати гурток гри на музичних інструментах для знуджених заможністю американок і просто жити тут і тепер. Позаяк потрібно цінувати моменти життя, поки вони не стали спогадами. Не проживати, а жити. Це головний меседж книги.

Роман «Тут і тепер» — це своєрідний зріз сьогодення, зроблений талановитою рукою справжнього майстра слова. Звісно, події війни на східному фронті, непорозуміння Заходу і Сходу, анексія Криму не могли не прорватися в сюжетне полотно. Це й не дивно. Адже пані Роздобудько родом з Донеччини, й ця трагедія не може не боліти авторці, як будь кому з нас. Однак ці події не захмарюють загального оптимістичного настрою оповіді. Книга надихає, спонукає рухатись у напрямку щастя й нагадує про подруг родом із дитинства, чиї обличчя дивляться на нас зі старих альбомів. Захоплива книга!

Ця книга стала для мене дуже приємним і зовсім неочікуваним подарунком, при чому як в прямому, так і в переносному сенсах. Більше того, вона стала своєрідним експериментом, тому що я досить необізнана в творах українських некласичних авторів, навіть якщо вони “на слуху”. Як приємно, коли залишаєшся буквально в захваті, хочеться кричати: щойно була прочитана одна з найякісніших книжок сучукрліт!, а ти ж не очікував нічого, окрім легенького сюжету атмосферної книжки! Ось де воно — читацьке щастя!

Від першого дня, ставши перед дзеркалом, розмальовані, мов ляльки, вони і почали змагатися: у кого пригод і вражень набереться більше, у кого вони будуть небезпечнішими чи найнеймовірнішими. Чи не кожен день минав під гаслом “щоб було про що розповісти”

Перше, про що хочеться сказати: ця книга нагадала мені Джудіт Леннокс "Зимовий дім" , бо тут теж маємо за основу сюжету жіночу дружбу. Дружбу, що “зростає” на очах у читача. Що таке дружба? Ціле життя — зміни, переживання, по́ступки і підтримка — якщо глобально, а формально це можливість і бажання кожного дня і кожну хвилину, за будь-яких обставин, стати сильним плечем або міцною рукою підтримки для подруги. Жіночим сильним плечем і тендітною рукою — як часто в нашому житті буває, що самі жінки, здається творять сенс життя, сенс всього! Кніга Ірен Роздобудько саме про таку дружбу, яка врятовує, яка в потрібний момент здатна стати сенсом життя для інших. Для тих, хто не вірить в витривалість жіночої дружби ця історія чотирьох подруг стане справжнім відкриттям і, можливо, примусить повірити в краще!

Хочу зосередитися на тому, чому ж книга стала для мене особливою серед тих небагатьох (але здебільшого достойних) історій сучасної української літератури. *Перше, на що звертаєш увагу — чотири абсолютно самобутні характери! Юлька, Лара, Сусанна і Ельміра — кожна зі своєю історією, проблемами, амбіціями, очікуваннями і характером! В Ельміри — затишний сімейний світ і тільки на самому вершечку всіх проблем — проблеми з вічно маленьким сином; Юлька — актриса, якій не імпонує грати безкінечно однакові ролі в дешевеньких штампованих серіалах (на відміну від її партнера по життю Аліка); Лара — той самий “голос радіостанцій”, але не безбарвний, а мислячий, до якого хотілося би прислухатися, інколи вона говорить навіть надто інтимні речі, надто “свої”; нарешті Сусанна — дівчина, в житті якої, як то кажуть, “все склалося”: чоловік, гроші, закордонна, казкова буденність… Зрештою у кожної з них свої пошуки щастя і кожна знаходиться (навіть якщо сама того не знає) на шляху самовдосконалення, прагнучи перемогти саме життя! Головні героїні дуже самобутні — для мене один з найголовніших і найприємніших факторів книги, тому що все ж таки це основа сюжету. А коли герої характерні, то значить їм є куди розвиватися, а така динаміка завжди вражає, а надто — якщо виконана досить майстерно! Наприклад, враховуючи, що книгу про жіночу дружбу написала жінка, можна було зробити тих само чотири образи, але які дуже легко зливатимуться в один.

- Три “с”! - сміється Юлька. - Що? - Три “с”: свобода, слава, смерть. - У разі невдачі! - додає Ельміра - У разі невдачі, - луною повторює Лара. Вони простягають одна одній руки і схрещують їх, мов мушкетери в кіно. Це їхня маленька клятва, велика таємниця на майбутнє.

Загалом — це найякісніший роман української літератури, який я читала, сподобалось буквально все: від мови до перипетій сюжету. Насправді тут знаходиш набагато більше, аніж щиру дружбу. Тут і тепер перед нами постають і дружба, і любов, і зміни, і фальш, яку вже несила терпіти, і такі бажані посиденьки з початим “Київським” тортом на картонній коробці, а найголовніше — повне прийняття тих речей, які ми вважаємо для себе недопустимими і непрощеними. Закривши останню сторінку, розумієш, стільки важливих речей тобі щойно розповів автор. Достукалася до глибини моєї читацької душі. Тут і тепер час все змінює.

Для всіх них настав той час, коли принцип “аби було що розповісти” - не спрацьовує. Важливі лише факти.

____

Перевод на русский язык

Эта книга стала для меня приятным и совсем неожиданным подарком, причем как в прямом, так и в переносном смыслах. Более того, она стала своеобразным экспериментом, потому что я достаточно неосведомлена в произведениях украинских неклассических авторов, даже если они "на слуху". Как приятно, когда остаешься буквально в восторге, хочется кричать: только что была прочитана одна из самых качественных книг современной украинской литературы!, а ты не ожидал ничего, кроме легкого сюжета атмосферной книги! Вот где оно - читательское счастье!

С первого дня, став перед зеркалом, разрисованные, как куклы, они и начали соревноваться: у кого приключений и впечатлений наберется больше, у кого они будут самыми опасными или самыми невероятными. Чуть ли не каждый день проходил под лозунгом "чтобы было о чем рассказать

Первое, о чем хочется сказать: эта книга напомнила мне Джудит Леннокс "Зимний дом" , потому что здесь тоже в основе сюжета женская дружба. Дружба, что "вырастет" на глазах у читателя. Что такое дружба? Вся жизнь: изменения, переживания, поступки и поддержка - если глобально, а формально это возможность и желание каждый день, каждую минуту, при любых обстоятельствах стать сильным плечом или крепкой рукой поддержки для подруги. Женским сильным плечом и хрупкой рукой - как часто в нашей жизни бывает, что сами женщины, кажется творят смысл жизни, смысл всего! Книга Ирэн Роздобудько именно о такой дружбе, которая спасает, которая в нужный момент способна стать смыслом жизни для других. Для тех, кто не верит в долгосрочную женскую дружбу, эта история четырех подруг станет настоящим открытием и, возможно, заставит поверить в лучшее!

Хочу сосредоточиться на том, почему же книга стала для меня особенной среди немногих (но в основном достойных) историй современной украинской литературы. *Первое, на что обращаешь внимание - четыре абсолютно самобытных характера! Юлька, Лара, Сусанна и Эльмира - каждая со своей историей, проблемами, амбициями, ожиданиями и характером! У Эльмиры - уютный семейный мир и только на самом верху всех проблем - проблемы с вечно маленьким сыном; Юлька - актриса, которой не импонирует играть бесконечно одинаковые роли в дешевых штампованных сериалах (в отличие от ее партнера по жизни Алика) Лара - тот самый "голос радиостанций", но не бесцветный, а мыслящий, к которому хотелось бы прислушаться, иногда она говорит даже слишком интимные вещи, слишком "свои"; наконец Сусанна - девушка, в жизни которой, как говорится, "все сложилось": муж, деньги, заграничная, сказочная обыденность... В конце концов у каждого из них свои поиски счастья и каждая находится (даже если сама этого не знает) на пути самосовершенствования, стремясь победить саму жизнь! Главные героини очень самобытные - для меня один из главных и самых приятных факторов книги, потому что все же это основа сюжета. Когда герои характерны, значит им есть куда развиваться, а такая динамика всегда поражает, особенно - если выполнена достаточно искусно! Например, учитывая, что книгу о женской дружбе написала женщина, можно было сделать тех же четыре образа, но которые будут очень легко сливаться в один.

- Три "с"! - cмеется Юлька. - Что? - Три "с": свобода, слава, смерть. - В случае неудачи! - Добавляет Эльмира - В случае неудачи, - эхом повторяет Лара. Они протягивают друг другу руки и скрещивают их, как мушкетеры в кино. Это их маленькая клятва, большая тайна на будущее.

В общем - это качественный роман украинской литературы, который читала, мне понравилось буквально все: от языка к перипетиям сюжета. На самом деле находишь намного больше, чем искреннюю дружбу. Здесь и сейчас перед нами и дружба, и любовь, и изменения, и фальшь, которую уже невозможно терпеть, и такие желанные посиделки с начатым "Киевским" тортом на картонной коробке, а самое главное - полное принятие тех вещей, которые мы считаем для себя неприемлемыми и непростительными. Закрыв последнюю страницу, понимаешь, столько важных вещей тебе только что рассказал автор. Достучалась до глубины моей читательской души. Здесь и сейчас время все меняет.

Для всех них наступило то время, когда принцип "чтобы было что рассказать" - не срабатывает. Важны лишь факты.