Ваша оценкаЦитаты
Аноним27 января 2017 г.Як не дивно, удар, який навіть не залишає відмітин, за певних обставин є болючішим, ніж той, що залишає відмітини.
3111
Аноним18 августа 2016 г.Потому, если я говорю о красоте женщины, это предполагает не только то, что мне нечего сказать приятного о ее личности, но и то, что меня не интересует ее личность, потому что я не ценю качества личности.
3310- Аноним18 августа 2016 г.
Высокая оценка в категории относительно низкой вызывает подозрение в молчаливом нежелании давать какую бы то ни было оценку в категории более высокой.
3248 - Аноним11 августа 2016 г.
Я зауважив, що дітонародження - не єдиний сенс життя, тому що тоді життя саме по собі стало б безсенсовним, адже щось безсенсовне за суттю не може набути сенсовності тільки завдяки його відтворенню.
3104 - Аноним11 августа 2016 г.
Я рішуче заперечую, що пошук сенсу існування чи навіть сумнів у ньому завжди викликані хворобою або її спричинюють. Екзистенційна фрустрація по суті ані патологічна, ані патогенна. Стурбованість людини, навіть відчай, що викликані нікчемністю життя, - це духовне страждання, але в жодному разі не душевна хвороба.
398 - Аноним11 августа 2016 г.
Зазвичай виживали лише ті особи, котрі після довгих років перекидань із табору до табору втратили рештки сумління в боротьбі за існування; вони були ладні вдатися до будь-яких засобів, чесних і нечесних, навіть до грубої сили, крадіжки і зради друзів, щоб урятувати себе. Ми, що вижили, завдяки збігу маленьких випадковостей або дива, - як би це хтось не назвав - знаємо: найкращі з нас не повернулися.
3144 - Аноним11 августа 2016 г.
Наведу аналогію: страждання людини подібні до поведінки газу. Якщо певну кількість газу накачати до порожньої камери, він цілком рівномірно заповнить простір, незалежно від його величини. Подібно до цього страждання цілком охоплюють душу людини і її свідомість, і не має значення, великі вони чи малі. Таким чином, "розмір" людських страждань абсолютно відносний.
394 - Аноним11 августа 2016 г.Читать далее
Читач може запитати мене, чому я не намагався втекти, що тримало мене, коли Гітлер окупував Австрію. Дозвольте мені відповісти, розповівши одну історію. Невдовзі перед тим, як Сполучені Штати почали брати участь у Другій світовій війні, мене запросили до Американського консульства у Відні - забрати імміграційну візу. Мої старенькі батьки були в захваті, оскільки сподівалися, що мені невдовзі дозволять залишити Австрію. Однак я завагався. На мене напосідало питання: чи можу я залишити моїх батьків на поталу долі, дозволити їм бути висланими, раніше чи пізніше, до концентраційного табору або навіть до так званого екстермінаційного табору? Чи зможу я взяти на себе таку відповідальність? Чи повинен я випестити дитя мого розуму, логотерапію, емігруючи на родючий грунт, де зможу написати свою книжку? Чи повинен я зосередитися на своїх обов'язках сина, дитини моїх батьків, і зробити все можливе, щоб захистити їх? Я розглядав проблему таким і сяким чином, але не міг знайти вирішення; це був різновид дилеми, що змушує людину благати "підказки з небес", як кажуть.
А тоді я помітив уламок мармуру, що лежав на столі у мене вдома. Я запитав батька про нього. Він пояснив, що знайшов цей камінчик на згарищі найбільшої Віденської синагоги, спаленої націонал-соціалістами, і взяв цей уламок додому, оскільки той був частиною таблички, на якій були записані Десять заповідей. На уламку збереглася позолочена гебрейська літера; батько пояснив, що ця літера означала одну із заповідей. Я жадібно запитав: "Яку саме?" Він відповів: "Шануй батька свого й матір свою, щоб довгими були дні твої на землі". Тієї миті я вирішив залишитися із моїми батьком та матір'ю, відмовившись від американської візи.3108