Цитаты из книги Man's Search for Meaning

— Смотри, у меня здесь рукопись научной книги. Я знаю, что ты скажешь, знаю, что остаться живым, только живым — самое большое, чего можно сейчас просить у судьбы. Но я ничего не могу с собой поделать, такой уж я сумасшедший, я хочу большего. Я хочу сохранить эту рукопись, спрятать её куда-нибудь, это труд моей жизни. — Дерьмо!

Вот теперь я окончательно усвоил, как обстоят дела. И со мной происходит то, что можно называть пиком первой фазы психологических реакций. Я подвожу черту под всей своей прежней жизнью.

Люди мають достатньо для життя, але нічого, заради чого варто жити; вони мають засоби, але не мають сенсу. Хоча й засоби є не у всіх. Зокрема, я думаю про безліч людей, які сьогодні не мають роботи. П’ятдесят років тому я видав дослідження, присвячене специфічному виду депресії, яку я спостерігав у молодих пацієнтів, котрі потерпали від того, що я називаю «неврозом безробіття». І я зумів показати, що ці неврози насправді виникають через подвійну оманливу ідентифікацію: безробіття асоціюється із непотрібністю, а непотрібність — із беззмістовністю життя. Унаслідок цього щоразу, коли мені вдавалося переконати пацієнта добровільно попрацювати в молодіжних організаціях, вечірніх школах для дорослих, державних бібліотеках і подібних установах — іншими словами, щойно вони могли заповнити вільний час неоплачуваною, але сенсовною роботою — їхня депресія минала, хоча їхня економічна ситуація не покращувалася і почуття голоду не зникало. Правдою є те, що людина не живе лише заради добробуту.

Зрозуміло, людське буття є обмеженим, а свобода — лімітованою. Людина не вільна від обставин, але вільна обирати своє ставлення до них. Як я висловився одного разу: «Як професор у двох царинах, неврології та психіатрії, я цілком свідомий міри, до якої людина є суб’єктом біологічних, психологічних та соціологічних обставин. Але крім того, що я професор у двох царинах, я також вижив у чотирьох таборах — концентраційних таборах — і через те можу засвідчити несподівано високий рівень людської здатності опиратися й мужньо протистояти навіть найгіршим обставинам, які лише можна уявити».

Якось терапевт похилого віку консультувався зі мною щодо своєї тяжкої депресії. Він не міг змиритися зі втратою дружини, яка померла два роки тому і яку він любив понад усе. Як я міг допомогти йому? Що був повинен сказати? Гаразд, я утримався від слів потішання, натомість поставив йому запитання: «Що б сталося, лікарю, якби ви померли першим, а ваша дружина вас пережила?» — «О, — відповів він, — для неї це було б жахливо; вона б так страждала!» На що я відповів: «Бачите, лікарю, таке страждання її оминуло, і саме ви позбавили її цього болю — звісно ж, ціною того, що мусили пережити її і оплакувати». Він не сказав ані слова, але потиснув мою руку і спокійно вийшов із кабінету. Певним чином страждання перестає бути стражданням у той момент, коли набуває сенсу, такого як сенс пожертви.

И вот тут-то я использую свой прием: в следующее мгновение я вижу себя стоящим на кафедре в большом, ярко освещенном, красивом, телом зале. Я делаю доклад – и публика, сидящая предо мной в уютных, мягких креслах, заинтересованно слушает. А говорю я о психологии в концентрационном лагере. И все, что угнетает и мучит меня сейчас, как-то объективируется для меня, видится уже с высоты научного анализа. Этот прием помогает мне подняться мысленно над действительностью, рассматривать ее так, будто она уже в прошлом, уже миновала.

"Не варто шукати абстрактного сенсу життя. Кожен з нас має власне специфічне покликання або життєву місію, призначення для виконання конкретного завдання. Людину не можна ані замінити, ані повторити її життя. Отже, завдання кожної істоти є унікальним, як і її специфічна можливість його виконати. Оскільки кожна ситуація в житті є викликом людині і ставить перед нею проблеми для вирішення, питання сенсу життя можна повернути у зворотньому напрямку. Урешті людина не повинна запитувати, що є сенсом її життя, але радше має погодитися, що це запитання ДО НЕЇ. [...], кожну людину розпитує життя, і вона може відповісти життю єдиним чином - ВІДПОВІДАЮЧИ за власне життя." Віктор Франкл "Людина в пошуках справжнього сенсу"

Я ніколи не забуду як однієї ночі прокинувся від стогонів іншого в'язня, котрий кидався уві сні, очевидно переживаючи страшне жахіття. Оскільки я завжди відчував особливий жаль до людей, що потерпають від жахливий сновидінь, то вирішив розбудити бідолашного. Але я рвучко відсмикнув руку, уже простягнуту, щоб поторсати його, переляканий тим, що збирався зробити. Тої миті я ясно усвідомив той факт, що жодне сновидіння, яким би жахливим не було, не могло бути гіршим за реальність табору, де ми перебували, до якої я мало його не повернув.