Лихі люди

Хіба золото має серце? Хіба метал проймеш словом? О, Петре! О, голубе мій! Не тут би тобі жити; не з цими закам'янілими душами…

Є поміж людей чудні створіння, не живуть, а мучаться, пече жогом їм серце, бо вони представники людства з великої літери. Ті, хто відчув в собі порухи душі і замислився, а з тою думкою пристав на шлях Добра. Тому й боляче за темний народ, відлунюється несправедливість та погані справи. Стають вони світлим опором лихим людям. Таким був Петро Телепень, що вже хлопцем пристав до науку, гаряче пізнавав її, став на стезю письменства ,а би "глаголом жечь сердца людей". Проте слова - не панацея від бід, не засоб порятунка. Розумна людина знає: вчися - не вчися - один кінець. У повісті знаходимо два антиподи, що служать добру на різних теренах ,але ідуть різними шляхами до одного кінця. Жук і Телепень - письменник і рибалка. Наявні в творі і негативні персонажі. Більшість з них означено просто як лихих людей, що панують на світі і чинять багато кривд. Але є й образи Попенка, що служить попом та заробляє на чужій біді та Шестірний (по-гоголівські звучне прізвище) - заможний адвокат, що заробляє на лихі в інший спосіб. Повість проймає серце та змушує замислитись, що змінюється час та не змінюємось ми.

Лихі люди… Це невеликий за розміром, але величезний за геніальністю твір. Геніальний, бо написаний багатоталанною рукою майстра українського слова! І це слово… стискає серце і вивертає душу і давить. З однієї сторони: немов магнітом притягує мова автора, така жива, багатогранна… Читаєш і кожен рядок, то як мед на душу!

Сон, як добра мати, чарував усе чарівничим спокоєм, прикривав стиха темним пологом. Все заснуло під його добрим поглядом; заснуло, щоб на завтра прокинутися знову, з ясним сонцем проснутися на нове змагання з життям, з новими окріплими силами, і знову оголосити світ своїм гуком, своїми слізьми і радістю, котрі, як і кожен день, зіллються у один гомін, у один голос, і понесуться над розбуженою землею.

Але з іншої сторони… Зміст твору викликає сльози, сумний подив і тугу. Бо піднімає автор тіж теми, що і в інших своїх творах: про дружбу і любов, про працю і щастя, про сум і несправедливість, про селян і панів…

Добро пішло по світу, а гроші до пана… І гудуть його палати серед столиці бенкетами, грають огнями, блищать золотом. А тут, серед поля, скиглить голодний люд свою голодну пісню…

Читач зустрічає у рядках твору різні типи характерів, які стають символами відносин і життя взагалі. Серед них можна побачити добру людину, яка намагається через мистецтво, через своє відчайдушне і гаряче слово відобразити злободенність… Це наш головний герой – Петро Телепень. Поруч з ним – грізний неотесаний Жук, який здається грізним і злим, але то зовні. Бо душа у нього – як широчезне поле – розлога і добра, і прекрасна у своїй мужицькій доброті. Колись Жук, скаже своєму другу Петру:

Бережи себе, своєї душі, свого серця… Може, тобі коли прийдеться круто на сьому широкому світі, знай: оця рука, на скілько зможе, запоможе тобі.

Видно також на сторінках і Попенка, який думає тільки про задоволення, гроші і статки, та живе сьогоднішнім днем. І четвертий герой – Шестірний, якому автор не дарма дає таке прізвище, бо в ньому відображається характер. Це той тип людей, який йтиме по головах, втоптуючи інших в багнюку для досягнення тільки своїх потреб. Це злопам'ятна, зловмисна, хитра людина, яка не втратить шансу принизити і наживитися. Саме цей герой і є головним символом цього твору. Бо його поведінка і відношення до товаришів дитинства доводить до самогубства головного героя. А мене до сліз… Дочитуючи останні рядки, я мучилась разом з Жуком, який відчував таку важку і скрутну хвилину, до якої довели і його, і його друга… лихі люди…

А в тюрмі - одно тужила, одно голосила сумна Жукова пісня…