Повернутися дощем

Продовження роману «Оголений нерв» • Золотий письменник України • Фіналістка конкурсу «Коронація слова» «Русская весна» закінчилась для Насті та її рідного міста, але гірким був присмак перемоги: сестра Ніна назавжди їде з ненависної їй України, донька Іванка та син Геник – непримиренні вороги, а чоловік – колишній. Та попереду в Насті нове кохання й нова надія… Попереду літо. Блокпости. Іловайськ. Смерть цього літа збиратиме щедрий врожай. А їй протистоятимуть жінки, разом з чоловікам...

Рейтинг LiveLib

4,5

39 оценок

5
54%
4
46%
3
0%
2
0%
1
0%

Ваша оценка

Прочитали 45Хотят прочитать 38

Рецензии

dolli_k27 августа 2018 г.
[...] люди хочуть жити, як зручніше, але не завжди виходить, тому є вибір: або опустити руки, нарікати на долю і плисти за течією, або поборотися за зміни.
Книга "Повернутися дощем" — це продовження роману "Оголений нерв" (рецензія). Хоч мені й дуже сподобалася перша книга, але, щоб я нарешті прочитала другу, поивнен був пройти цілий рік. Мені потрібно було відійти ві цієї історії, відпочити від згадки про ці події, від думок. Та я нарешті подолала свої страхи, і зовсім не лишилася розчарованою.
Якщо у першій частині було лише створення ЛНР-ДНР, то в цій уже повним ходом іде АТО. Сєвєродонецьк — центральне місто оповіді — уже звільнене від окупації, але чи означає це, що люди вже можуть вільно висловлювати свою думку, зізнаватися в любові до України без страху бути за це покараним (і доволі жорстоко покараним)? Не зовсім. Але перші кроки до цього вже зроблені, що дуже радує.
Ця історія про біль полону, про знущання, про все, чого знати не хочеться, але треба. Це не просто побиття та спроби (доволі вдалі, скажу я вам) зробити боляче фізично. Тут реальні знущання. Коли б'ють твою кохану жінку й доводять до того, що ти благаєш, щоб били краще тебе, а не її. Але тобі не дозволяють, навпаки — змушують дивитися, не дають навіть очей заплющити. Тут отримують задоволення від процесу, тут мліють від того, як люди благають смерті. Тут не шкодують нікого.
Це історія про почуття хлопців, які пішли в АТО — самі, приховуючи це від матерів. Вони ні в чому не впевнені, не знають, кому вірити. Що робити, коли зраджує командування? Чи вірити в обіцянки мирного відступу через оточення? Як можна бути впевненим, що вашу колону не розстріляють вщент з усіх боків? Що обирати — ампутацію ноги й шанс на сяке-таке життя чи надію на отой шанс (один з міліону), що операція мине успішно?
Безліч питань. Їх набагато більше, ніж я змогла би перелічити. Усі важливі. Усі зачіпають за живе. Така ця книга — болюча, але потрібна нам. І буде потрібна нашим нащадкам.
Читать далее
9
612
zadnipriana1 ноября 2016 г.
Це - продовження книги "Оголений нерв", що розповідає про "Руську весну" та наслідки окупації Східних земель. Майдан лишився в минулому, сьогодні - війна під назвою АТО та розрив країни на дві ворогуючі частини - проросійски налаштовану частину населення, котра з незрозумілих причин раптом запрагла незалежності та українців,котрі встали на захист своєї країни.
Перша книга мені сподобалась, але там стільки "але", там було стільки політики, стільки власного авторського "я", що інколи його було реально забагато. Ця книжка трішки інакша. Але знаєте, що реально чіпляє? Те, що авторка пережила все це на своїй "шкурі". Вона з Сєвєродонецька, котрий є центральним в цій історії.
"Повернутися дощем" книга куди складніша, адже тут в центрі уваги постає війна. І вона тут не така, як на екрані телевізора. Вона така, що читаєш і віри не ймеш, що це все відбувалось (і продовжує) зовсім близько, якихось кількасот кілометрів від місця, де я проживаю. Впевнена, що через десятки років ця книга буде одним із художніх джерел, що є свідченням нашої епохи. Як ми дізнаємось про голодомор із вуст Самчука чи про витівки радянського НКВД від Багряного, так про російсько-український воєнний конфлікт наші діти читатимуть у Світлани Талан, адже вона це пережила.
Дуже багато суперечливих думок, відчутів, болю викликає ця книга. І так не хочеться в це вірити. Але я не знаю людей, котрі не мали знайомого загиблого чи батька, який був ТАМ, Я особисто знаю кількох людей, історії котрих нагадують долі героїв Талан. І все це так правдиво і неправдиво водночас.
Боляче. Дуже боляче читати все це і пропускати через себе.
Читать далее
8
495
Sandra210816 сентября 2019 г.
Прочитала ще одну книгу Світлани Талан. І можу з гордістю підтвердити написане на обкладинці. Ця жінка і справді Золотий письменник України. Бо напевно так як вона ніхто не передасть емоції героїв. І взявши сюжет із життя не напише таку шикарну книгу.
⠀
Книгу про війну. Війну на Сході. Війну у свідомості людей. Війну між рідними, які опинились по різні сторони барикад.
⠀
Дуже емоційно важка книга. Бо мені постійно хотілось плакати, від розуміння, що це правда. І зараз там на Сході хтось помирає. Помирає за те, щоб ми могли спокійно жити.
⠀
Слава Україні!
Героям слава!
Читать далее
0
166

Все рецензии

Цитаты

dolli_k14 июля 2018 г.
Час лікує, але, на жаль, без наркозу, довго і боляче.
4
408
dolli_k14 июля 2018 г.
Мрії збуваються тоді, коли вони стають ціллю життя, бажання - завданням, поставленим перед собою, а прагнення - конкретною справою.
3
243
dolli_k14 июля 2018 г.
Якщо людина відчуває біль - вона жива, а якщо вона має змогу відчувати ще й біль інших - вона людина.
3
209