Дівчатка

…стільки краси – казала Ленця, її тонкі, такі тонкі, аж здавались підсиненими, повіки метеликово здригалися, – стільки в світі краси, як це все вмістити?..

Хтось повсякчас проживає за тебе твоє життя – одну з його можливих, ніколи тобою не здійснених версій. Всі почуття, що по-справжньому в’яжуть нас з іншими, від любови до заздрости, походять від цієї потаємної туги за іншими життями – інстинктивно вгаданими, розпізнаними нашими життями, яких ми, одначе, ніколи, ніколи не будемо мати. І хтось нас боронить, хтось ослоняє собою – проживаючи їх за нас. І ми спимо без кошмарів.

…І все це брехня, бо насправді нічого не минає – хоч скільки не старайсь наживати потім поверх того, воно однак темнітиме зісподу, крізь шкіру років, як невиводний крововилив…