Я, ти і наш мальований і немальований Бог

Як білого лева виганяють із прайду, бо він — інакший; як однакові лелеки — чорний і білий — не перемішуються, хоч відрізняються лише кольором і місцем проживання, бо вони — інакші… А інакшого у тваринному світі заведено з’їдати… Або виганяти… Де вона, та хитка межа між людською і тваринною частинами душі? Як так легко вона пересувається, що і не помічає людина, як не стало людського в людській оболонці?.. А може, і помічає, бо піднімає себе у власних очах дурними поясненнями безглуздих вчинків, а там, де важко пояснити звичайну заздрість, гнів, ненависть, вішає табличку інакшості… І не містять Заповіді Божі, однакові і для іудеїв, і для християн та дуже подібні до них мусульманські та буддистські наказу ненавидіти інакшого, а лиш любити ближнього свого. Та в момент ненависті приходить затьмарення душі, бо він — ІНАКШИЙ. Слова, слова, слова…

- Дідусю, а чому потрібно віддавати десятину біднішим людям?

- А я розкажу тобі ось яку притчу...
Спитався Мойша в рабе: «Чому, коли люди стають багатими, вони не бачать бідних?» Рабин підвів його до вікна: «Що ти бачиш за вікном на вулиці?» – «Людей», – відповів Мойша.
Тоді вони підійшли до дзеркала. «А кого ти бачиш тепер?» – «Себе…»
«А подивися, що і віконна шибка, і дзеркало зроблені зі скла, лише дзеркало покривається ще сріблом, і цього достатньо, щоб ти перестав бачити людей…»
– Ось так, Мірочко, може змінити людей багатство, а я хочу, щоб ви бачили людей і допомагали їм, а вони – вам, тому що не все й не завжди можна купити…

– Навіть за золото?

– Навіть за золото, щастячко моє.