Танець білої тополі

Люблю читати твори про українське село минулого століття, тому мій вибір і впав на "Танець білої тополі". Але книга мене більше розчарувала, ніж порадувала. Сюжет простий і доволі передбачуваний. Мені не подобаються такі хеппі-енди, вважаю, що вони не мають нічого спільного з реальним життям. І якщо історія Левка та його коханої Вишеньки мене все-таки зачепила, то за Вероніку Величко навіть читати не хотілось.
В принципі, щоб провести кілька приємних годин за читанням, згодиться. Тільки от не очікуйте від цієї книги надто багато.

Роман “Танець білої тополі” - другий твір Надії Гаврилюк, який я прочитала. Першим був “Дожити до весни”. Ці книги між собою ніби перегукуються. В обох схожі епізоди, місце події. Хоча британська письменниця Розамунда Пілчер, мабуть, усі свої книжки писала про одне й те саме місце. А від цього вони не втрачали свого шарму. А ще “Танець білої тополі” в чомусь подібний до “Століття Якова”. Зміна влади на Волині у 30-40-х роках ХХ сторіччя і пов'язана з цим трагедія українців, знедолена дівчина в сучасному періоді, яка знаходить всі відповіді в селі у старого діда… Втім, роман хоч і передбачуваний, але не менш цікавий і захопливий. Витримано і динаміку сюжету, і деталі. Вони надають історії певної мелодійності. Не дарма ж “танець”. І якщо в “Дожити до весни” музика лилася зі скрипки, то тут любов до музичності передається через тополю. Книга торкається душевних струн, змушує задумуватися над минулим, навіть просльозитися. Проте вона залишається світлою. А лінія кохання пронизує її від початку до кінця. Кохання вірного, те, якому і смерть - не перепона. Тож незважаючи на передбачуваність сюжету, хочу почитати ще щось із книг цієї авторки.