Мексиканські хроніки

Життя має кепську звичку час від часу зводити товсті стіни на нашому шляху. Хтось у такому разі опускає руки, пускає шмарклі та відступає або ж так і лишається тупцяти на місці, марно чекаючи, що стіна ні з того ні з сього візьме та й сама впаде, як обвалилися мури Єрихона. Дехто, навпаки, береться вигадувати кружні шляхи, вишукує, як би перелізти через ту стіну,підкопатись під неї, з ким би об'єднатись, аби розібрати її по цеглині, коротше, використовуючи всі способи, послідовно та планомірно намагається впоратися із перешкодою. Але є й такі, хто на всі без винятку бар'єри кидається в лобову атаку, хто вважає здатність до компромісу смертельним гріхом, який лише за дивним збігом обставин не внесли у хіт-папад біблійних гріхів, і ті хто на жодній із мов світу не зможе проказати: "Я здаюсь".

І чим більше я читав, тим дужче переконувався, що в сучасному постіндустріальному світі не лишилося місця для романтики та пригод. Ще навіть не дотягнувши до повноліття, я остаточно пересвідчився: нинішній світ глибоко погруз у бруді буденності, а його мешканці стали парадоксально передбачуваними. Життя скидалось на старий нудотний фільм, у якому наперед відомі усі сцени та вибрики акторів, а вам випадає лише покірно догравати нав’язану суспільством роль. Здавалося, ще трохи - і справжнім мрійникам у цьому світі не буде про що мріяти…

...Але є й такі, хто на всі без розбору бар'єри кидається лобовою атакою, вважаючи здатність до компромісу смертельним гріхом,який лише за дивним збігом обставин не включили в хіт-парад гріхів у Біблії, і хто на жодній з мов світу не зможе проказати:'Я здаюсь'. Це-Овни, люди вогню, чиї неспокійні душі служать цитаделлю для палаючого Марса, а мізки-вмістилищем навіжених ідей. Так ось, за звичайних обставин Овни нічим не відрізняються від нормальних Homo Sapiens.Бігме,вони такі ж як усі...Щоправда, це тільки за звичайних обставин.Коли життя починає чавити негараздами, Овни перестають бути Homo Sapiens і перетворюються на малодосліджений наукою підвид Homo Aries (Людина Овен).У такому стані вони можуть похвалитися якими завгодно чеснотами, але тільки не розважливістю чи тверезим розумом...

Крім того, ще був потрібен дім, або для початку хоч би квартира в Києві! А затим ще дружину собі підшукати (обов’язково з великими цицьками, інакше ніхто не оцінить). Я розумів, що для всього треба гроші, багато-багато грошей. Я не розумів тільки одного: то вже були не мрії, а мотлох, стружки суспільної свідомості, які незабаром мали остаточно поховати під собою справжні мрії. Отак-от тихо і спокійно, набивши довбешку усіляким сміттям, розгубивши по дорозі увесь свій юнацький запал та окрилення, я увійшов у приземлену фазу свого життя. Фаза та зветься існуванням.

Я люблю аеропорти (міланський Лінате не беремо до уваги). Щось у них є виняткового і знадливого, чого не спізнати в жодних інших будівлях. Люди, які потрапляють всередину, відразу відчувають себе трішечки вищими, наче більш значущими від тих, хто залишається ззовні стін аеропорту, адже за кількадесят хвилин вони з колосальною стрімкістю піднесуться високо в повітря, набагато вище хмар, а за кілька годин - питимуть каву за тисячі кілометрів звідсіля. Ніхто з тих, хто зна-ходиться за межами кришталевих акваріумів-терміналів, не сміє навіть помріяти про таке.