Мексиканські хроніки

Як же ж круто, коли мрії збуваються! Думка банальна, але саме вона вперто бриніла в моїй голові останні півгодини читання "Мексиканських хронік". Виявляється, докладне ознайомлення із історією "сбычи мечт" - надзвичайно захоплива штука. Хто б міг подумати... Після купівлі "Хроніки" тихенько вилежувалися собі на шафі заледве не півроку - якось все не до них було. Що ж я... травелогів не читала?..

Нє. Он прямо таких - не читала. Яких? Написаних співвітчизником, однолітком, людиною, з якою все ж таки спільного куди більше, аніж із знаними зарубіжними мандрівниками... До того ж - написаних жваво, дотепно, і якось... на диво правильно - збалансовано, динамічно, цікаво, небідною мовою. Після трохи нудьгуватих (чи просто - занадто деталізованих?) перших розділів про Мрію як таку та складнощі з її реалізацією, власне розповідь про місячну подорож Мексикою в Максима Кідрука побігла так, що від шелесту сторінок у вухах посвистувало. На декілька днів (розтягувала, як могла, але зрештою зламалася й дочитувала, не відриваючись) молодий письменник прорубав для читачів вікно у далеку чужу країну. Та ще й потягав оте віконце від узбережжя одного океану до іншого.

"Я хотів розповісти про всі принади далекої та таємничої Мексики, які днями й ночами не залишали у спокої й надили мене: про долину Анауак, Теночтитлан (чи по-нинішньому Мехіко), величні руїни Теотіуакану, про кошмари Акапулько, про старезний Монте Албан і привілля гір Оахаки, про таємниче Паленке, справжні джунглі, заїдливих москітів, верескливих мавп і гордих майя, про нескінченні перельоти, переїзди, втому і радість..."

А ще Максимові Кідруку вдалося не лише яскраво змалювати свою, не глянсово-курортну, а більш живу бекпекерську Мексику, а переконливо нагадати: мрії таки збуваються, тільки ж іноді їм в цьому треба допомагати!

«Я хочу, щоби кожен, хто прочитає цю книгу, на якусь мить повернувся в дитинство чи юність і згадав свої дитячі - глевкі, наївні, простакуваті - мріяння. Я хочу, щоб прочитавши Хроніки, ви не загубили свою Мексику...»

Теж думка проста, неоригінальна, банальна. Але менш справедливою вона від цього не стає. Адже дійсно - свої мексики є у кожного. І, може, таки варто давати їм шанс? У людей же ж виходить.

У кожного своя Мексика… Тому й написав цю книгу. Я хочу, щоб кожен, хто прочитає її, на якусь мить повернувся в дитинство чи юність і згадав свої дитячі — глевкі, наївні, простакуваті — мріяння. Я хочу, щоб, прочитавши Хроніки, ви не загубили свою Мексику…

Згадайте початок цієї історії, коли доля полишила мене наодинці з тонучою Мрією, примушуючи вибирати: або їхати самому, або не їхати взагалі. Я тоді був ображений на цілий світ, включаючи Дімона, шведського короля, Джорджа Буша, і навіть Папу Римського. Як думаєте, що першим прийшло мені тоді у голову?… Звичайно, я подумав: «Це мені не під силу. Це просто божевілля. Мексика — надто небезпечно, я не зможу поїхати сам». Але я поїхав. Саме тому я написав цю книгу. Бо хочу, щоб коли під впливом обставин ви наважитеся кинути життю виклик, — скажімо, коли задумаєте відкривати власний бізнес, або коли захочете освідчитись у коханні найчарівнішій у цілому світі дівчині, або надумаєте стати чемпіоном світу з боксу, або забажаєте отримати міжнародний грант і поїхати вчитися в Гарвард, або намрієте переплисти Тихий океан на байдарці, або схочете стати зіркою голлівудського кіно, або затієте написання роману-бестселера, або замислите заробити мільярд доларів, — я хочу, щоб першим, що ви подумаєте, стало: «Я зможу. Я вчиню, що задумав. І я зроблю це краще, ніж будь-хто робив до мене». А потім, незважаючи ні на що, підете напролом, вперед і тільки вперед, стираючи з лиця землі всі перешкоди на своєму шляху, допоки світло омріяної перемоги й тріумфу не засяє надновою зорею на ваших небесах.

На мій погляд це і є основна думка цієї книги: мрійте і йдіть до своєї мрії не дивлячись ні на що! Та й книга цікава і читається на одному подиху!

Була собі у Максимка Мрія. Ім'я їй було - Мексика. Товариш в дитинстві багато читав та судячи з усього сприймав усе дуже близько до серця. Але роки спливали і Мрія повільно зникала з обрію свідомості. Аж поки її геть не закрили собою чорні хмари буденності: безглузда біганина за матеріальними цінностями та штучними ідеалами. І Мрія забулась.

Так би й жив собі Макс, як усі "нормальні" люди - робота-дім-робота, але якось сяйула йому доленосна думка повчитися у Європі. І тут почалось...

Просто з порогу Мрія нагадала про себе й уже не здавалася, поки Максим її не здійснив. А потім спокійно собі попрощалася та пішла, поступившись місцем іншій.

Чудовий легкий роман. Це й автобіографія, й путівник, і гумористичні замальовки життя сучасної молодої людини. Книга просто "дихає" молодістю, здоровим авантюризмом. Але вона не тільки для молоді. Вона для всіх, хто забув свою Мрію. Або не забув, але чекає, що настане колись час і вона сама здійсниться. Не настане. Завжди буде щось, що заважатиме, щось, що мулятиме очі, щось "дуже-дуже важливе". Але щоб не відбувалося у житті, ніколи не можна забувати про Мрію. Мрії мають здійснюватися. І цим покращувати та наповнювати радістю життя. Тоді й негаразди проживати легше.

Усім мрійникам рекомендую.