All The Light We Cannot See

Час - штука порска: дай йому вислизнути раз, і вже ніколи не вдасться вхопити його за хвіст.

Чи життя - це не своєрідне псування? Дитя народжується, й світ кидається його змінювати. Щось у нього забирає, щось насильно йому дає. Кожен кусень їжі, кожна часточка світла, яку бачить око, - тіло не може бути світле.

Збуджуючи надії, ризикуєш впасти в ще більший відчай.

Знаете, что такое великое мгновение, Пфенниг? Это миг, когда одно становится другим. День – ночью, гусеница – бабочкой. Жеребенок – конем. Эксперимент – результатом. Мальчик – мужчиной.

- Ты очень храбрая, - говорит Вернер.
Она ставит ведро и спрашивает:

• Как тебя зовут?

• Когда я ослепла, Вернер, люди говорили, что я очень храбрая. И когда папа уехал, тоже. Только это была не храбрость. У меня не оставалось выбора. Я просыпаюсь утром и живу своей жизнью. Ведь и ты так же?

Каждый прикован к своей роли.

- Коли я втратила зір, Вернере, люди казали, що я хоробра. Коли мій батько поїхав, люди казали, що я хоробра. Але це не хоробрість, я просто не маю вибору. Я прокидаюсь і живу своїм життям.

Війна, - неуважливо думає Етьєн, - це базар, де людські життя продаються, наче будь-які інші товари: шоколад, кулі чи парашутний шовк.

Нащо писати музику, коли тиша й вітер набагато потужніші? Нащо запалювати лампи, коли темрява їх неминуче загасить?