Ковчег часу

Дочитала и в глазах слезы.

Признаюсь честно, когда покупала книгу, отреагировала на три вещи: обложку с енотом, слово "гетто" в аннотации и название издательства. А теперь есть еще один фактор - сам Марцин Щигельский. Хочу попасть на Книжный арсенал, чтобы увидеть и услышать человека, который написал историю "Ковчега".

Это очень светлая книга на дико сложную тему. Отдаленно могу представить, как невероятно трудно написать книгу для детей, но даже не берусь думать, как это - писать для детей о Второй мировой.

Автор сделал все, чтобы смягчить удар. У него есть машина времени, а по улицам вместо солдат ходят полуфантастические морлоки, но все же это история о ребенке на войне, еврейском ребенке. (вспомнился Бениньи и "Жизнь прекрасна").

Рафалу 9, но он уже взрослый. Он не знает родителей, живет с дедушкой и дико любит книги. После знакомства с Уэллсом мечтает и сам стать путешественником во времени. Особенно хорошо о таких путешествиях автор пишет в эпилоге и послесловии. В общем, я влюбилась, опять. Благодаря "Урбино" я все больше и больше прикипаю к польским писателям)))

Розповідати дітям про війну — невдячна справа. Важко, боляче, страшно. Думаєш, що діти, напевно, не зрозуміють, що це було і чому пам’ять про ті події — така важлива. Але якраз саме тому розповідати конче треба. Тому що пам’ятаючи про минуле, можна змінити майбутнє, як би пафосно це не звучало.

"Ковчег часу" польського письменника Марчіна Щигельського — якраз така розповідь. Цікаво, захопливо — і про війну. Навіть про війну очима дитини. 8-річний Рафал живе з дідусем у гетто. Разом з ними у квартирі мешкають ще декілька сімей, і Рафал дуже дивується розповідям, що колись ціла квартира належала дідусеві, і у кожного члена сім’ї була власна кімната — це ж так багато, та і навіщо? Хлопчик проковтує тарілку супу, яку йому дають у їдальні для бідних і щиро не розуміє, чому дідусь так гнівається і каже, що вони, насправді, не бідні і не голодні. Рафал нічого не може пригадати, коли його запитують, у що він любить бавитися, зате він прибирає в домі, готує їсти, а найдужче любить ходити до бібліотеки. І ось там, у бібліотеці, йому до рук потрапляє "Машина часу" Герберта Уеллса. Такої цікавої книжки Рафал ще не читав. Він прочитує її ледь чи не за вечір, і тоді раптом розуміє, що те далеке страшне майбутнє, описане у книзі, з моторошними морлоками, що використовували елоїв як рабів, ось воно тут, уже почалося: морлоки ходять вулицями, дзвенять зброєю, а елої сидять по маленьких квартирках… Рафал вирішує будь-що збудувати машину часу, щоб мати можливість змінити таке майбутнє.

Насправді, у книзі зовсім мало фантастики, вважайте, її зовсім немає. Зате є багато життя й історії. Як хлопчику-єврею перейти наповнену німцями Варшаву, щоб на нього не звернули увагу. Як ховатися в зруйнованому зоопарку і куди зникли усі тварини. Навіть як пробратися до гетто назад, хоча хто б у здоровому ґлузді міг би таке уявити? А ще, каже автор, такий хлопчик Рафал існував насправді. Про нього йому розповідали друзі. Можливо, його звали не Рафал і він не подорожував у часі, але історія його втечі саме така, як в книжці.

Єдине зауваження у мене до книги — це те, що автор з Марчіна став чомусь Марціном, хоча це польське ім’я. Але то вже тонкощі перекладу А книгу можна погортати на сайті Видавництва Урбіно. Читайте дітям про війну. Читайте й самі про війну. Хоч минулого не змінити, але про нього варто пам’ятати, щоб можна було змінити майбутнє.

Прежде чем давать подростку книгу в руки, сначала прочла её сама. Взялась за чтение в воскресенье с утра, и не смогла остановиться, пока вечером не перелистнула последнюю страницу. Читается легко и на одном дыхании, хотя тема ох какая непростая. И хотя просмотрены уже и "Список Шиндлера", "Пианист" и "Храброе сердце Ирены Сендлер" - эта книга встала в ряд обязательных к прочтению в подростковом возрасте. Происходит полное погружение в то страшное время, при этом книга написана без описания ужасов, без которых нельзя обойтись, раскрывая темы нацизма и холокоста. Это непростое, но очень необходимое для ребенка чтение.