Міфи та легенди давньої України

"Міфи та легенди давньої України" - захоплююча літературно-художня розповідь про дивовижний світ наших далеких пращурів, їхню високу духовність і єдність із Природою, рідною Землею. Пером і пензлем автор змальовує яскраві міфічні образи, які, незважаючи на усілякі перешкоди, пережили віки і дожили до наших днів. Це - Сварог, Перун, Дажбог, Лада, Купало, Коляда, Берегиня та інші, а ще величезна кількість демонологічних персонажів.

Рейтинг LiveLib

2,0

2 оценки

5
0%
4
0%
3
50%
2
0%
1
50%

Ваша оценка

Прочитали 1Хотят прочитать 5

Рецензии

Theutos
21 января 2019
Калюжа
Чесно кажучи, від цієї книги я не очікував нічого незвичайного. Усе, що мене цікавило буквально вказано у назві, тож ні на розчарування, ні на здивування розраховувати не став. Прочитав перший розділ, оглянув першу ілюстрацію. І зрозумів, що дарма, ой дарма! витратив гроші. Особливо стало соромно за те, що назвав це місиво у твердій палітурці книгою. Адже це не енциклопедія, не збірка повістей і навіть не потік свідомості. Це нісенітниця, що не заслуговує ні Вашого, ні мого часу.
У "Міфах…" повністю відсутня структуризація. Абзаци зв’язується між собою білими нитками й не несуть ніякої цінності. Загалом, з одногу розділу можна винести два-три речення доцільної інформації, але для того, щоб їх знайти потрібно добряче постраждати, адже, як я вже казав у першому враженні (фейсбук), ця "книга" – калюжа. У ній минуле змішується із сучасним, а фольклор із відвертою авторською вигадкою. І для енциклопедичного формату це недопустимо.

Приклад: у переліку богів (нагадаю – давніх богів, ще дохристиянських), про яких нам намагається розповісти Войтович, присутній персонаж на ймення Сатанаїл. За описом – Диявол із сучасної християнської релігії, тільки подається як древній бог, згадок про якого, до речі, ніде окрім цієї книги більше немає.
Думаю, для певних висновків цієї інформації достатньо. Але виключно через гнів, до якого мене доводить ця відрижка літератури, я все ж детальніше розгляну один з розділів. Якщо ж читати моє поглиблене невдоволення Вам не хочеться, бо Ви лише хотіли дізнатися як книга – тримайте висновок із двох припущень.
Припущення перше.
"Міфи…" – екскремент, який ніхто навіть не намагався зробити привабливим для стороннього читача. Оскільки перше видання цієї "книги" вийшло в часи, коли автор ще викладав у Національному університеті "Острозька академія", можна припустити (лише припустити), що з самого початку ця калюжа із літер задумувалася лише як метод додаткового заробітку. Для тих, хто ніколи з таким не стикався, натякну ясніше – якщо Ви не придбаєте, тобто не прочитаєте книги, написаної Вашим викладачем, то він не зможе зарахувати Вам екзамен, адже Ви не опрацювали усі матеріали й нічого не знаєте.
Менш імовірне припущення:
Автор – невіглас у сфері подачі інформації.

Висновки робіть самі.
А тепер про структуру.
До прикладу візьмемо розділ про володаря лісу Шуму-Шумлячого.
Ми нічого про нього не знаємо, саме намагаємося довідатися якомога більше.
Чого ж саме ми хочемо?
Насправді не так вже й багато:
- історія походження Шуму;
опис його можливостей;
опис його зовнішнього вигляду;
звичаї та методи поклоніння;
повчальна притча про повагу до природи;
місце у фольклорі;
думка автора (не обов’язково).
Що ж ми отримуємо?

Перевіримо разом:
«Уся лісова звірина послушна Лісовикам, бо вони пасуть вовків. Лісове царство завжди викликає страх – тут поруч з добрими духами живуть і лихі. В лісі не можна голосно перегукуватися, бо тоді вони можуть заманити людину у непрохідні нетрі. Особливо лякає густий, темний ліс з його дрімливою тишею, повною звуків».

Ми вже можемо сказати хто такий Шум? Не схоже.
Можливо у наступному абзаці інформації буде трохи більше:
"Шум-Шумлячий – володар лісу та лісового шуму. Великий та привітний, багатий, часом безкінечний та загадковий. Шум-ліс зі своїми таємницями та принадами іноді буває страшним і небезпечним. […] вельми сердитий тоді, коли між собою б’ються Лісовики: здіймає бурю і ламає віковічні дерева".

Чудово! Так вже краще. Саме те, на що ми сподівалися.
Що на нас чекає далі?
Ось і спробуйте написати у коментарях, що нового ви дізналися про володаря лісу:

«В лісі живуть волоти-вирвидуби. Вони пересовують гори, виривають з корінням дерева, витоптують озера[…].
В лісі дерева і зело гомонять межи собою, з птахами і людьми. Іноді, коли хочуть рубати дерево, воно говорить людською мовою[…].
В дуплі сухої верби чи груші мешкає нечиста сила[…].
У ліс тікає людина-перевертень[…].
Добрі сили допомагають людині, лихі – лякають […].
В шумливому лісі на життя людини чигають різні звірі-хижаки. Люди в лісі дерли мед від диких бджіл[…].
У спеку ліс зберігав вогкість і воду […]. » .
(Далі вказано яке дерево що символізує та зелений гороскоп, яким користувалися наші предки).
У заключній частині нам нагадують, що не можна бруднити криниць і годують ненауковими вигадками про оріїв, які з кожним разом все більше нагадують учення секти.
Відтак, усе, що ми знаємо про Шумлячого, ми довідалися на початку розділу. Для чого було читати усі 8 сторінок?
Вирішуйте самі. Я ж лише скажу, що "Міфи…" – не книга, а автор – не старався.
Він не розповідає легенд про походження богів.
Він не знайомить із міфами про становлення героїв.
Під виглядом давніх вчень він дає нам сучасну вигадку.
А я беру.
Дурень.
Читать далее
3 понравилось
0
146