Будь дивом

Джуді Бар, йога-терапевт із Центру здоров’я клівлендської клініки, навчила мене прислухатися до себе, щоб розуміти, чому в житті слід казати «так», а чому — «ні». Мій внутрішній радар збився, і я потребувала ясності. Я думала, що все, що з’являється на екрані мого радара, треба виконувати власноруч. І казала «так» у всіх ситуаціях.
Джуді змусила мене непорушно сидіти протягом кількох хвилин. Вона запропонувала стерти все з пам’яті й просто дихати. А тоді сказала:
— Запитай своє тіло, як воно відчуває слово «так»? Нехай воно відповість.
Я сиділа нерухомо й питала себе про це. Спочатку нічого не відбувалось. Але потім я розслабилась і повністю поринула в це запитання. Тоді відчула тепло на своєму обличчі — здавалося, я сиджу під теплими променями, які зігрівають мене аж до серця. Я відчувала, як усмішка на моєму обличчі стає ширшою, як мої груди здіймаються під час дихання, як серце розкривається назустріч сонцю, мов та квітка. «Гаразд, це і є твоє „так“», — мовила Джуді.
Потім вона знову звеліла мені розслабитись і глибоко дихати протягом кількох хвилин.
— А тепер запитай своє тіло, як воно відчуває слово «ні»? — попрохала вона.
Я це зробила. Спершу нічого не відбувалося — суцільна порожнеча. Але потім виникли відчуття сумніву й тривоги. Я сиділа й очікувала почути «ні» як щось голосне й чітке. Та натомість відчула, як мене огортає хмара розгубленості, як на мене дмухає вітер страху. А тоді мій розум почав говорити сам до себе — і виник внутрішній шум, який завжди дратує, мов статичні перешкоди на радіо.
Джуді попросила описати моє «ні». «Але ж я нічого не відчула», — сказала я.
— Розкажи, що саме в тебе було, — наполягала вона. І я описала сумніви, тривогу, шум, страх і статичні перешкоди.
— Оце і є твоє «ні», — сказала вона. — Коли в тебе виникають такі відчуття, завжди кажи «ні».
Цей момент змінив моє життя. Я завжди думала, що відчую, коли слід сказати «ні», чітко і ясно — ніби це нагадуватиме удар молота. А оскільки я не відчувала цього потужного й зрозумілого «ні», то в результаті казала «так» кожній потребі та зобов’язанню. Але ж я говорила «так» речам, які не були ані радісними, ані важливими, ані значущими, ані корисними для душі.
Тепер я прислухаюся до свого тіла. Щогодини роблю паузу й запитую: «Чого ти потребуєш?», — а потім слухаю відповідь. І те, що я чую, просто вражає. Моєму тілу треба припинити працювати, щоб перекусити, сходити до туалету, поспати, потягнутися, прогулятися, попити чи просто порухатися.
Коли я питаю поради у своєї душі, вона каже «так» чітко й голосно. «Так» — це феєрверк чи як мінімум бенгальський вогонь радості. А як щодо «ні»? Коли всередині брудно чи гамірно, коли в душі хмарно — оце і є моє «ні».
Коли навчишся прислухатися до себе, ти почуєш дивовижні речі! Усі відповіді насправді вже там — у твоїй душі. Слухай, щоб зрозуміти, коли казати «так», а найголовніше — коли казати «ні».