Крізь безодню до світла

Все лине до світла... Особливо те, що приречене жити в пітьмі. Йому особливо гостро хочеться того, чого воно позбавлене. В той час як ті, що живуть у світлі, його не помічають. Для них воно звичне, повсякденне. Жорстока іронія....

У брехню повірити легше. Вона якась...реальніша, чи що. А правда зазвичай неймовірна. Правди взагалі не люблять. Бо іноді вона буває і жорстокою, такою, що може вбити.

Коли рухаєшся в неправильному напрямку, витрачаючи намарно енергію, то й рух цей марний, усе життя намарне.

Кожний переживає самотність по-своєму. Хтось вовком виє, лізучи на стіни від розпачу, хтось нудиться, захлинаючись у власній безпорадності, хтось тікає на край світу, впускаючи у своє життя безліч потрібних і не дуже знайомств, озлоблюючись і шукаючи втіхи в абсурдних ідеях марнування часу. А хтось просто насолоджується, сприймаючи самотність як свободу.

Скількох чоловіків життя викручує так, що вони ламаються, вдаючись до крайнощів: пиятики чи самогубства, або ж серце не витримує і зупиняється. Жінок теж викручує життя, не милує. Але вони терпляче несуть свій тягар, бо знають, що мусять: на їхніх плечах діти, см'я. То хто слабкий?

Немає такого компаса, який би вимірював правильність чи хибність життєвого напрямку. Ти просто рухаєшся в потоці часу й отримуєш те, на що заслуговуєш. От і все.

Що має бути — те буде. Де б ти, чоловіче, не був, доля тебе знайде.

Люди ж переважно "добрі" за своєю вдачею і коли вляпуються в якусь капосну пригоду, то щиро бажають того ж своєму ближньому.

Життя не напишеш заново, викинувши на смітник змарновану чернетку.

Усе просто: місця, де минуло дитинство і юність, дають силу, бо насичені енергією життя, тепла й любові. Саме тому тягне до рідних місць, коли на душі погано й тяжко.

Час, що зазвичай мчить стрімголов, у недоторканому цивілізацією місці, де немає звичної суєти, здається, стоїть на місці.

Коли збрешеш раз, це неминуче тягне за собою необхідність брехати знову. Це вимушений подальший крок, аби захистити, довести "правдивість" попередньої брехні.

Коли повертаєшся до своїх старих місць, мимоволі занурюєшся в минуле.

Та й насолода гостріша у стократ, коли смакуєш забороненим плодом.

А генієм бути важко, хоч і надзвичайно приємно.

Якщо чоловік зраджує, він робитиме це завжди, навіть якщо у хвилину каяття сам вірить у можливі зміни.

Смак тріумфу не зрівняти ні з чим. Навіть з тілесним екстазом.

Вона тримала його серце в своїй долоні всі ці роки, як таке можливо?

Бо почуття ці сильніші за біль, сильніші за смерть.

Справжне почуття дарується лиш раз, і розмінювати його на схожі, проте інші почуття - це, щонайменше, неправильно.